Розділ «Книга друга»

– Добре, товаришу комісар.

– Не голодні?

– Ні, товаришу комісар.

Костюченко поклав книжку на стіл, якусь мить затримав погляд на Тимкові, пройшовся по хаті.

– В клуні стоїть мій кінь. Засідлайте і проїдьте кілометрів десять у степ, у той бік, де заграва. Якщо щось небезпечне виявите, – скачіть сюди.

– Єсть, – козирнув Тимко.

– Іще ось, на всякий випадок.

Комісар вийняв з кишені пістолет, подав Тимкові. Той здивовано і розгублено глянув на комісара, ніби питаючи, що це має означати і чи той не жартує. Але комісар дивився на нього серйозним, заохочуючим поглядом, Тимко поклав зброю у бокову кишеню. У потемках засідлав коня, виїхав з двору.

Чорною штольнею простяглася вулиця.

За селом зупинив коня і деяку хвилину прислухався. Заграва, зводячи рижу морду, розгорялася.

Тимко повернув коня і поїхав на неї, одною рукою тримаючи поводи, другою стискаючи в кишені пістолет. Заграва розгоряється, піднімаючись вище і вище в небо. Тимкові добре видно голову коня і стерновище, по якому він їде. Червоні відсвіти лягають на обличчя вершника. Тимко зупиняє коня і довго дивиться на заграву; і чим довше він дивиться, тим ясніше бачить, що там метушаться якісь тіні і долинають голоси. І мариться йому, що то горить його село. Люди бігають з відрами і кричать: «Гаси, гаси!» Враз налітає чорна орда німців, арканить людей, б'є, волоче. Ось вони схопили Орисю, простоволосу, в одній сорочці, розп'яли на хресті. На білій сорочці червоними тінями танцює полум'я, білі ноги в червоній грязюці. Орися виривається, кричить: «Тимку, рятуй мене, Тимку!» – і на мить з тієї заграви вихоплюється бліде, крейдяне лице, з палаючими очима, коси розпущені. На них осідає попіл. А обіч шкіряться мордаті каски.

– Ні, гади, не буде по-вашому, – крикнув Тимко.

На його крик від землі відділилася людська постать і майнула в темряву.

– Стій, – крикнув Тимко і погнався.

Кінь схарапудився, рвонув убік і став, як заплішений у землю. Тимко схилився з сідла і побачив людину, що лежала на землі і щось бурмотіла. Серце Тимка обхопив холодок.

– Хто такий? – запитав він, не злазячи з сідла.

Людина мовчала.

– Вставай, стрілятиму.

Тимко поклав палець на спусковий гачок. Його рвонуло в сідлі і гримнуло в степ.

– Ану, вставай.