Розділ «Книга друга»

– Не буду я повторювати, Інокеша. За таку молитву німці шворку надінуть.

– Богохульствуєш?

– Чия власть – того й бог.

– А-а-а. Не кусай мене ззаду – я смачніший спереду! Ха-ха! Розкольник! Продав Мойсея?! Тобі все одно, що пикою, що потилицею ходить? Серебряник! Давай сюди Євангелію! Чортові лупатому молись! Він тобі своє клеймо на с… випече залізом, а ти студитимеш за хлівом і будеш сніг печатати. Ха-ха!

Орися чула, як Інокеша залопотів кожухом і вилетів на подвір’я, як буря. Червоний, із пекучими очима, затряс сивими пацьорками поміж тинами. У вікно було видно, як він зупинився біля двору Павла Гречаного і, повернувшись до вихорівського обійстя, щось кричав і погрожував кулаком. Борода його світилася на сонці шматтям ризи.

«Так он яка у них релігія і які молитви?» – усміхнулась Орися і, взявши чаплію, посадила в піч сковороду з рибою.

Уляна поставила відра у куток, розіпнула шаль і струсила з неї сніг:

– Морози давлять – аж тини тріщать. Зустрічала куму біля колодязя, каже – німці теплу одежу в людей відбирають.

Увійшов Йонька, заглянув у піч, кинув косий погляд на Орисю.

– Снідати пора. Моняєтесь тут удвох цілий ранок, а толку чортма.

Драна кожушина відпарилася в теплі, смердить кислятиною, чоботи обмотані ганчір'ям. Після того випадку в лісі, коли згоріла його шапка, Йонька поліз на горище і знайшов там стару будьонівку. Зірку випоров ножицями, всередину вшив заяче хутро, і шапка хоч куди. Як підв'яжеться – як від татарської орди відірвався.

Цілу осінь він баришникував, мінявся коровами, доки домінявся до того, що привіз не корову, а телицю-ялівку з підпущеним телям. Першу ніч воно сумно ревло і тикалося мордою телиці в пузо, а вона дриґала ногами.

«Сумує на новому місці», – журився Йонька, прислухаючись до того мекання.

– Може, тобі в цеберку вставити дно та зробити з неї дійницю? – питався він Уляни. – Бо це, кажуть, така корова, що дає молока по два відра.

Вранці Уляна потягла Йоньку до хліва, турнула телиці під пузо.

– Посмокчи сам! Що ти купив-виміняв, щоб тебе на виду змінило? У неї ж дієчки, як лієчки.

– Значить, вона дійки вбрала, а бува, що й випускає. Це такої породи. Мені той дядько, що продав, усе виклав.

– А щоб тебе в домовину поклало! – заплакала Уляна та й пішла до хати.

Були б через Йоньчину дурну голову залишилися без молока, та повів Гаврило теличку і знайшов на ярмарку ще дурнішого. Виміняв другу теличку, вона отелилася, і тепер було своє молоко.

Коней у Йоньки було двоє: рижа лахмата кобила з обвислою губою і вороненький білокопитий жеребчик-одноліток. Як заірже, як у дуду заграє. Його Йонька годував окремо і не шкодував вівса, бо думалося викохати для парадних виїздів – десь у гості, на базари і таке інше.