Розділ «Книга друга»

– Марш у хатину, – суворо сказала Орисі.

– Привіт, маманя, – замахав кубанкою Джмелик. – Цей німчура дудлить самогон, як швець. Іменем Німецької імперії – ще пляшку.

Уляна з гордо піднятою головою пішла в хатину і закрила за собою двері.

– Всі на мене злі, а я ще зліший, – засміявся Джмелик, наливаючи Гошці самогону. – Пий, Гошко, бо ти дурний. Ти дрантя і г… Я б тобі вліпив кулю в потилицю за милу душу.

– Ги-ги! – засміявся Гошка і тяжко ворухнув щелепами.

– Пан, ти німак? А якого ти чорта до нас прийшов?

Німець перестав жувати і уважно вставився на Джмелика п'яними очима, намагаючись зрозуміти, що йому кажуть. Він розумів, що його питають, чи смачна риба, і швидко закивав головою і зашльопав масними губами, повторюючи:

– Каррашо. Плю, плю, плю… (Це мало означати: риба.) Єсть каррошо.

– Удавися кісткою, буде ще краще. Ти нас із Гошкою повезеш у Німеччину? Повезеш? А я плюю на твою Німечину. Мені й тут добре. Тільки щоб тебе тут чортмало і більшовиків. Пойняв? А щоб ми були із Гошкою. Але Гошка дурний, він такий дурний, як і ти. Вас обох спарувати і на скотомогильник. Діду Йонько, правду я кажу чи ні?

– Хто ж його знає, – відкрутився Йонька від прямої відповіді.

– Ага, значить, ти не хочеш відправляти їх на скотомогильник? Тоді вони тебе відправлять, – зареготав Джмелик і підвівся з-за столу.

Німець посоловіло глянув на Гошку, на Джмелика, взяв карабін і, раптом зробившись похмурим, кивнув головою на двері:

– Форан, – різко викрикнув він і злегка штовхнув прикладом Йоньку.

Всі стабунилися біля дверей, і від усіх несло перегаром.

– Яка є тепла одежа – викладай, – понуро обізвався Гошка. – Забираємо для німецької армії.

Йонька жалісно заблимав віями:

– Яка ж у мене одежина? Оце тільки того, що кожушина.

Його ніхто не слухав, і німець з Гошкою взялись до діла. Гошка відбив прикладом замок від комори, розчистив німцеві дорогу. Той підійшов до скрині, поцмокав, посвистів, оглянув з усіх боків і став вишвиргувати з неї шмаття. Полотно, полотно, полотно. Цілі сувої вибіленого біля Ташані полотна. Німець киває і прицмокує, а Гошка пиряє його на підводу. Воно розмоталось, і видно на його сліпучій білизні печатки німецьких шипів. Джмелик стоїть, спершись об одвірок, димить німецькою сигаретою, обдирає карабіном крейду із стіни. Очі його весело виблискують, йому смішно дивитися, як скулиться Йонька.

– Обдирають, як липку? О, ми це вміємо… – і виходить надвір.

Німець заглядає по закутках і виводить із хліва теля, на якому парує від морозу шерсть.