Розділ без назви (2)

– Приходь сьогодні вечором. Я буду тебе ждати біля верб у нашому городі.

– Добре, – кивнув головою Денис і проводжав Юлю очима до тих пір, поки вона не зникла за деревами. Потім підійшов до криниці і довго пив з неї, як віл з калюжі, втерся рукавом і загадково усміхнувся, видимо, згадавши щось. В руках його опинилася пуста пляшка, він покрутив її, здивовано розглядаючи як річ зовсім тепер зайву, і, розмахнувшись, трахнув об пеньок. Вона з брязкотом і дзвоном розлетілася на друзки і засяяла потовченим склом проти сонця.

«Це – на щастя. А Сергій невеликий пан, прийде й сам нап’ється».

І Денис змореним кроком почвалав лісом. Легенький вітер сушив на йому мокру сорочку і старанно остуджував розгарячіле тіло.

Коли вони поверталися із Сергієм з роботи, Дениса настигла ще одна несподівана вдача: він продав бубну на хуторах. Радий і задоволений своїм щастям, він ліг у гарбу і проспав аж до Троянівки. В Чубинім ярку, коли добре сіпонуло гарбу, Денис прокинувся і, зівнувши, спитав:

– Як ти думаєш, Сергію, учена баба вийшла б за мене заміж чи ні?

– Що це тобі приснилося на дубових колодах?

– Ні, ти скажи: вийшла б чи ні?

– Хіба божевільна, а нормальна – ні.

– Хе-хе, – засміявся Денис і більше не став розмовляти. Деякий час він лежав мовчки, ніби дрімаючи, потім підвів голову і з жалем зітхнув:

– Ех, була б оце бубна… Всю дорогу гопака вибухкував би.

– Ради чого?

– Знать, та не всім, – хитро підморгнув Денис, але у відверту розмову із Сергієм не вступав.

XXIII

Сонце пекло так, що трава була тепла і люди бродили в ній, мов у купелі. За Ташанню на луках – дзенькіт кіс, веселі голоси людей. Під вербами у холодочку – бочонок з водою, прикритий сіном, щоб вода не зігрівалася, ще далі – димить кухня: вариться обід косарям.

Тимко косив артільне сіно разом із Марком, Денисом і Павлом Гречаним. Від снідання косили без перепочинку, і вже перед самим обідом Павло застромив косу, вийнявши кисет, крикнув Тимкові:

– Іди закурюй, сусідо!

– Хай йому грець з тим куривом! Давайте краще перекусимо, доки обідати покличуть.

Тимко вхопив Маркову торбу з харчами і приніс її дядькові. Побачивши таке діло, Марко та Денис теж покинули роботу і підійшли до гурту. Денис, нікого ні про що не питаючи, потяг до себе торбу.

– З довгими руками під церкву, – вдарив його по пальцях Марко.