Розділ без назви (2)

– Прощавайте, дядьку, – сказав він, взявши його важку, як з дуба, руку. – Передайте рідним, що нас направили в тил. Обучать будуть.

Павло мовчки кивнув головою, потім жовтуваті підвусики його ворухнулися, так ніби він хотів щось сказати, але слово і на цей раз не витислося з його грудей, тільки щось ніби клекотнуло в горлі, і то ненадовго, та кілька раз дрібно сіпнулась нижня губа.

Він поліз у кишеню своїх латаних-перелатаних штанів, дістав кисет із тютюном, коробочку сірників, згорнуту вшестеро газету і передав Тимкові.

Тимко ще раз потис чорну, шкарубку, з пальцями-цу-рупалками, руку старого і побіг наздоганяти свою команду. Останнє, що він бачив, прилаштувавшись до колони і озирнувшись, – це міцну, широку постать старого і його дивно тремтячі руки, що знімали з кінських морд пусті шаньки.