Розділ без назви (2)

– Дві пари білизни, дводенний запас харчів. Явка без запізнень. Можете йти.

Дорош приклав руку до картуза, зробив поворот і пішов до дверей.

– Секундочку. Ви лейтенант Дорош?

– Так точно!

Військком пошарив по столу руками і, знайшовши якийсь папірець, пробіг його очима.

– Зайдіть у райком. Вас там хочуть бачити.

– Єсть! – кивнув головою Дорош і вийшов із кімнати. У райкомі його прийняв перший секретар Корнієнко.

– А, Дорош. Сідай. Я зараз.

Він щось записав у блокнот, кудись подзвонив, з кимось полаявся, потім викликав секретарку, довідався в неї, коли призначені збори в продкомбінаті, і деякий час сидів за столом, задумавшись. Враз лице його зробилося холодним, губи суворо підібгалися, і по тому, як він перекладав по столу з місця на місце якісь папери і то відкидався на спинку стільця, то знову займав своє робоче положення, було видно, що він нервує і намагається стримати свої нерви.

– Ідеш в армію? – нарешті запитав Корнієнко і пильно глянув на Дороша.

– Тільки що пройшов комісію.

– Що ж. Знімайся з обліку.

Корнієнко деяку хвилю помовчав.

– Твою особисту справу перешлемо у військову частину, в якій ти служитимеш… хоча хорошого в твоїй справі мало.

– Це щось нове, – насторожився Дорош.

Корнієнко почервонів так, що обвислі щоки його зробилися сизими, одним ривком відшвиргонув од себе стілець.

– Так. Нове. Покриваєш сумнівні елементи на селі. Навіщо брав під захист Хомутенка, коли на нього повно компрометуючих матеріалів? В селі роблять замахи на комуніста-активіста, а ти в народники лізеш? Я твої інтелігентські теорійки своїм пролетарським духом давно чув.

– Що значить «лізеш»? – незвичайно тихо запитав Дорош. – Я служу народові. Я за нього кров пролив…

– Нащот крові – брось! Ти думаєш, у нас нема фактів, що ти хотів здатися фіннам у полон?

Дорош тремтячою рукою витер із лоба піт.