Розділ «Юрій Андрухович Листи в Україну. Вибране»

і на ринвах узимку іскріли бурульки сосальні,

і ховали Ісаю, що виніс і ґетто, й сухоти,

і сухі були очі в молодшої доньки Сусанни,

а родина Шевців тарабанила звідкись вінка,

що, занадто барвистий, блищав урочисто,

і старого спровадили в землю за місто

(а пані Гошовська дивилась на все це з вікна).

Потім — знов було літо, пилюка, і сірі м’ячі

залітали в городи і бризки збивали зі скла,

і з’являлася тітка, нервова, як вогник свічі,

і сварила босоту, що знов їй квітник потовкла,

бо тюльпанні грядки, як незмінна остання сорочка,

стали сенсом життя, як найвища екстрема —

тьотя Дуся, вдова, ветеранка й ворожка,

що казала не хризантема, а резантирема.

Повертайтесь до мене усі — неписьменні і вчені,

лиш торкну вас рукою — й ви оживаєте знов:

Чорна Манька, що крала вугілля в бездонні кишені,

Доктор Дутка, що знав дев’ятнадцять мов,

малярі, грубники, гробарі, підозрілі медсестри,