Розділ «Юрій Андрухович Листи в Україну. Вибране»

заслухалися, що ж він говорив.

І все ж обов’язковим є фінал:

згори впаде дзвінка верховний голос

на коридори, де так тихо й голо,

і кожен коридор — немов пенал.

І двері! І крізь них — бігцем у світ,

і десять років квапляться услід,

а ми — такі нові на цьому світі,

як прозелень у вітряному вітті.

Що можуть наші спогади змінити?

Як жити нам без погляду… куди?

«Травень є травень. І ми неповторно живі…»

Травень є травень. І ми неповторно живі,

й наші сади, мов ліси з непролазною тінню.

Скільки тепла подаровано знову камінню,

світла — цим вікнам, підземного тління — траві?

Скільки увімкнуто в нас кольорових вогнів?

Травня несем на собі неспокійну відзнаку:

тут, між великістю каменя й малістю злаку,

чи не обернеться милість природи на гнів?