Розділ «Юрій Андрухович Листи в Україну. Вибране»

озивалися тіні на бляклих фіранках.

М’яч уже не вертався:

                             пропав на дистанції.

З водограїв занедбаних кумкали жаби

у просяклому парку, де щовечора танці,

де хрипів саксофон, де ходили з ножами.

М’яч лишався вгорі, а роки розгорталися,

мов піщані моря, мов солоні пустелі,

і до ранку для нас, мов у сні, оберталися

і скрипіли примарні й жахні каруселі.

Елегія сусідських облич

Пані Гошовська дивилася вічно з вікна,

схожа в цілому на грушку Луї-Філіппа,

як сіявся дощ, і як вогко тьмяніла стіна —

пані Гошовська походила з відеокліпа.

Її чоловік біловусий, у літньому френчі

(за Польщі служив ревізором на залізниці)

стирчав з-над паркану й очі втикав старечі,

як назавше зникали в дощах сукні-спідниці,

і минали літа, і надходила осінь, і сльоти,