Розділ «Юрій Андрухович Листи в Україну. Вибране»

зітхне ламкою тінню під ногами

й затихне, мов пробачення негайне.

З ім’ям її римуються «сопілка»

і «свічечка» — мов геральдичні знаки.

І стільки того світу по дорозі

розсипано й забуто на морозі,

аж солодко торкнути і впізнати:

пробитий м’яч, і слід санчат, і мідь

замерзлого листка, й перо пташине,

що невагомо послане з вершини,

з-поміж густих і гострих верховіть,

і це смеркання — лагідне й глибоке…

Вона біжить, і їй чотири роки.

І їй услід я тягнуся рукою,

і чим я заслоню, і як загою?

Опівнічний політ з Високого Замку

авжеж не райський сад не світять помаранчі

загублено стежки і втрачено сліди

а все що є у нас ліхтарик на підзамчі

і треба нам туди