Розділ «Юрій Андрухович Листи в Україну. Вибране»

квартиранти довічних веранд і тісних прибудов,

аноніми, занесені службами в пильні реєстри, —

оживаєте, знову готові до чвар і обмов.

Як вощані ляльки, як фігурки ламкі з пластиліну —

пожильці привокзальних льохів у таємних садах,

в середину століття, в єдину і слушну хвилину,

ви під дерево щільно набилися, ніби під дах.

Що за дерево?

                   Величезний волоський горіх.

Восени він себе роздавав до останнього дна,

розсипаючись нам, як достатку горіховий ріг

(а пані Гошовська дивилась на все це з вікна.)

Ми збирали горіхи у глеки,

                                     у відра,

                                               в мішки,

ми живу гіркоту у долоні втирали.

…виїздили, міняли квартири, вмирали.

А життя все одно споришем обсипало стежки.

(Так пошерхлі вуста обсипає гарячка вночі).

Ці прожиті міста — як пробиті ножами м’ячі.