Розділ «Юрій Андрухович Листи в Україну. Вибране»

Скільки на наших очах облетіло кульбаб?

Що залишається — стебел пусте безголів'я?

Мислячих стебел розкішно-густе пустослівя?

Стежмо за вітром, і промінь — мов поданий трап.

Кров переміниться. Цвіт на каштанах мине.

Ми поспішаємо жити, немов після мору.

Може, у тім і спасіння — пізнати цю пору,

ніби останнє цвітіння. Єдине. Одне.

Елегія шістдесятих

Літо пахло м’ячем, бузиною, порічкою,

в надвечірніх кущах цілувалися пари,

і коли надвечір’я осідало за річкою,

пахли теплим дощем кам’яні тротуари.

М’яч летів до небес над антенами й липами,

шкіряне і космічне було його тіло.

З виноградних альтан пубертатними схлипами

розтікався у світ вундеркінд Робертіно.

Ніч густішала вмить, отже, танув у темряві

м’яч, різкішали лампи в садах і на ґанках,

потаємна глибінь відкривалась у дереві,