Розділ «Юрій Андрухович Листи в Україну. Вибране»

зерно, просвітлене і тьмяне,

найзолотіша із піщинок!

Я над тобою. Твій спочинок —

немов рівнина. Ось ти спиш,

і ми удвох в оселі тиш.

Не сколихну тебе, мій сину.

Ця сутінь кольору ожин.

Тобі з густих і частих жил

вигойдую галузку синю.

І так чатую, дерев’яне

своє крило відклавши вбік.

До тебе плинуть версти рік,

ідуть ліси, мов каравани

(і вчасні проліски зійшли

з підвалин снігу та золи).

А ми укриті, мов корою.

Повиті присмерком повіки.

Як ти шумів моєю кров'ю!

Ти народив мене навіки,

мій сину,