Розділ IV

— Його величність, — вів далі Ґарван, — доручив мені провести з цього приводу таємне слідство. Мені й раніше було відомо, що лорд Айвар виказував глибоке незадоволення діяльністю лорда Броґана, тому я дав своєму аґентові в Священній Канцелярії завдання… — він зробив паузу, щоб його нові колеґи в повній мірі усвідомили щойно почуте, — дав йому завдання роздобути про це детальнішу інформацію. А вже наступного дня отримав повідомлення, що за особистим розпорядженням верховного поборника до підземного архіву Священної Канцелярії було відправлено всі документи, пов’язані з лордом Броґаном. Оскільки моя людина має доступ до архіву, я, за згодою його величності, віддав наказ вилучити ці документи, підмінивши їх чистими аркушами паперу такого ж розміру та кольору.

Лорд Дивлін заінтриґовано глянув на розкриту теку.

— То це вони?

— Лише найважливіші з них, пане віце-канцлере. Ті, в яких ідеться про стеження за лордом Броґаном і про різні заходи, спрямовані на послаблення його впливу в середовищі поборників. Зрозуміло, що про вбивство ніде прямо не говориться, проте в останніх доповідних записках, адресованих верховному поборнику, проглядаються досить прозорі натяки на можливість найрадикальнішого вирішення цієї проблеми. Уже наявність самого наміру заподіяти шкоду життю, або здоров’ю, або честі та гідності члена королівської родини закон однозначно тлумачить, як злочин проти Держави та Корони. А в цих документах таких намірів не бракує.

— І з боку лорда Айвара теж? — запитав Арнор аб Ґован, міністр земельних угідь та продовольства.

— На більшості документів стоять власноручні резолюції верховного поборника. Отже, він знав їхній зміст, але не доповів про це королівському правосуддю, що робить його співучасником злочинних намірів підлеглих. Крім того, є кілька особистих розпоряджень лорда Айвара, кожне з яких окремо сформульовано надзвичайно зважено й обережно, однак у сукупності вони не залишають сумнівів, що верховний поборник зазіхав щонайменше на репутацію лорда Броґана.

— Ми можемо подивитися ці документи? — озвався Ґліф аб Шілтах, міністр королівського двору.

— Так, можете, — кивнув Імар. — Саме для цього я й наказав їх принести.

Ґарван мовчки обійшов стіл і роздав кожному з міністрів по кілька аркушів. Вони уважно їх читали, похитували головами, кидали один на одного значущі погляди, а потім стали обмінюватися документами. Імар чекав із вдавано-байдужим виразом обличчя, хоч насправді мало не підстрибував від нетерплячки.

Нарешті лорд Дивлін прокашлявся й мовив:

— Лорде Ґарване, ви певні, що це не підробка? Ваш аґент надійна людина?

— На обидва питання відповідь „так“, пане віце-канцлере, — твердо сказав Ґарван. — Людині, що роздобула ці папери, я довіряю, як самому собі. А справдешність роздобутих ним матеріалів підтверджено порівнянням з офіційними документами Священної Канцелярії, написаними тими ж особами.

— Ну, тоді… — Дивлін аб Ґалховар трохи помовчав, добираючи слова. — Государю, на підставі самих цих документів не можна нікого звинуватити в причетності до вбивства лорда Броґана. Проте, як вірно зазначив лорд Ґарван, у діях і намірах Айвара аб Фердоха та низки високопосадовців Конґреґації наявні всі ознаки вчинення державного злочину.

— Усі згодні з цим висновком? — запитав Імар.

Решта міністрів схвально загули.

— Ніхто не має заперечень?

Мовчанка. Похитування головами.

— Тоді, лорде Ґарване, я вповноважую вас, як міністра права та справедливості й головного королівського прокурора, висунути належні обвинувачення проти лорда Айвара аб Фердоха, верховного поборника Святої Віри, та інших причетних до справи осіб. А оскільки за таких обставин лорд Айвар не в змозі виконувати обов’язки лорда-канцлера, я покладаю їх на лорда Дивліна аб Ґалховара, віце-канцлера королівства.

Лорд Дивлін знову підвівся.

— Ваша величносте, я з відповідальністю приймаю це високе призначення і від цієї миті беруся до виконання покладених на мене обов’язків лорда-канцлера.