Розділ IV

„Це кінець,“ — приречено подумав Імар. — „Кінець хисткого миру на Лахліні. Починається війна… Диве, допоможи мені… Допоможи всім нам!“

До короля підійшов Фергас аб Ґвиртир, чий зелений однострій був рясно заляпаний темними бризками крові. Але не його крові — на ньому Імар не помітив жодної подряпини.

— Ваша величносте…

— Радий вас бачити, лейтенанте. Як ваші справи? Виконали моє доручення?

— Так, государю. Дівчат передав капітанові двірської варти. З відьмою не зустрічався. Відбув на Лахлін уранці наступного дня.

— Це добре… Хоч, мабуть, після останніх подій уже не має значення. Як я зрозумів, поборники намовили одного торговця дати проти вас свідчення. А їхній шпигун, коли повернеться, радо підтвердить його слова.

— Він уже повернувся, — сказав лейтенант і кинув швидкий погляд у бік військового корабля. — Зараз сидить у трюмі в кайданах. Я його вирахував ще по дорозі до Кередіґону, дозволив йому весь день стежити за мною в Дінас Ірвані, а вчора, коли нас перестрів „Ан Невеґлах“, узяв цього покидька під арешт. Капітан аб Гальмар пропонував просто втопити його, але я подумав, що він може стати в пригоді.

— І стане, — пожвавився Імар. — Ще б пак, стане… Майстре Ґарване! — покликав він королівського слідчого. — Ходіть-но сюди.

Ґарван аб Малах, що під час їхньої розмови делікатно стояв осторонь, наблизився.

— Прошу, государю?

— Ви чули, що сказав лейтенант аб Ґвиртир про шпигуна?

— Так, государю. Здається, я зрозумів ваш план. Тому доповідаю, що після нашої ранкової розмови я вирішив допитати купця Едана аб Родейра й надіслав по нього королівських приставів. Коли ми залишали палац, вони саме повернулися з ним.

— От і чудово! Зведете його зі шпигуном і примусите розповісти всю правду. Якщо це він мав свідчити проти лейтенанта аб Ґвиртира, то лорд Айвар дуже пошкодує про свою хитромудру комбінацію. Вона йому ще боком вилізе.

До них приєднався Кайлем аб Рордан у супроводі високого сорокарічного чоловіка в синьому офіцерському кітелі з відзнаками морського капітана. Ґенерал відрекомендував його, як Придера аб Гальмара, командира фреґата „Ан Невеґлах“. Імар подякував капітанові за своєчасні та рішучі дії, а потім вислухав звіт про вбитих і поранених з обох боків.

Моряків та ґвардійців загинуло сімнадцятеро, що було майже вшестеро менше за відповідні втрати у ворога. Ще з десяток мали серйозні поранення, решта потерпілих відбулися незначними ушкодженнями. Серед поборників важкопоранених було понад дві дюжини; а ще півсотні, включно з тими, що під кінець здалися, могли обійтись і без медичної допомоги.

— Зберіть усіх, хто може ходити, в колону, — розпорядився Імар. — Доправимо їх до королівської в’язниці. Вони постануть перед судом за участь у бунті. У зв’язку із замахом на мою особу, я оголошую в Ханґовані військовий стан. Вас, капітане аб Гальмаре, призначаю тимчасовим комендантом порту з надзвичайними повноваженнями. Передовсім накажіть реквізувати кілька вільних підвод, щоб відвезти полеглих ґвардійців до Кайр Ґвалхалу, де їм віддадуть останні почесті. І простежте за тим, щоб усі поранені отримали належну медичну допомогу.

— Слухаюсь, государю.

— Судячи з того, що портова варта розбіглася, — вів далі король, — на неї покладатися не можна. Тим більше, що тутешні вартові звикли коритися поборникам. Краще буде відіслати їх додому… До речі, скільки у вас людей?

Капітан не згаяв ні секунди, щоб відняти загиблих від загальної чисельності своєї команди. Вочевидь, він ще раніше все порахував.

— Двісті шістнадцять бійців разом з канонірами. Можу запевнити вашу величність, що вони вміють стріляти не лише з гармат. А ще в порту стоїть корвет „Шіннадан“, розрахований на сто двадцять членів екіпажу. Правда, більшість із них, зокрема й капітан, мають вихідний, але десятки зо три залишилися. Власне, ви вже бачили їх у ділі — вони нам добре допомогли.