Розділ IV

— Цей ордер, леґате, — заговорив він, методично роздираючи аркуш на клапті, — не вартий і паперу, на якому написаний. Ви не маєте жодних конкретних фактів, лише голослівні твердження вашого так званого надійного джерела. А я не дозволю, щоб моїх офіцерів, людей з кришталево чистою репутацією, безмежно відданих Державі та Короні, тягли до катівні за першим-ліпшим наклепом з боку різних сумнівних осіб. Я вимагаю, щоб ви надали моєму слідчому, майстрові Ґарвану аб Малаху, можливість допитати вашого свідка. Певен, що він з’ясує всю правду.

— Осмілюсь нагадати вашій величності, — обережно мовив Мелан аб Торкіл, — що злочини проти Святої Віри є виключною компетенцією Конґреґації. Тому закон…

— А хіба я щось казав про віру? — урвав його Імар. — Ні, леґате, йдеться зовсім про інше. Я звинувачую вашого свідка в свідомому й зумисному оббріхуванні лейтенанта аб Ґвиртира! Може, він не розуміє цього, але водночас зводить наклеп і на мене — адже я сам надіслав лейтенанта до Кередіґону, він діяв там у чіткій відповідності з моїми інструкціями і від мого імені. Тому я вимагаю притягти вашого свідка до відповідальності за образу королівської величності. А це належить до компетенції Королівського Суду, і справу має вести спеціально уповноважений королівський слідчий.

Було видно, що леґат розгубився. Верховний поборник явно не давав йому настанов, як поводитися при втручанні короля. Мабуть, лордові Айвару й на думку не спадало, що Імар може особисто прибути в порт. Хоча не виключено, що він, із властивої йому обережності, просто не наважився згадати про такий варіант розвитку подій, переклавши всю відповідальність за рішення на плечі свого підлеглого.

Під час цієї суперечки перший центуріон Герлейґ аб Дуван і шестеро з семи рядових поборників, що супроводжували своє начальство, намагались дивитися куди завгодно, тільки не на короля. І лише сьомий, молодик років двадцяти, свердлив Імара сповненим люті поглядом. Поза сумнівом, він належав до тих знавіснілих фанатиків, для яких теперішній король Лахліну був уособленням найлихішого в світі зла, пекельним вилупком, що забрався на трон з єдиною метою — сплюндрувати благословенну лахлінську землю і штовхнути її доброчесний народ в обійми Китрайла…

— Государю, — після короткої паузи озвався Мелан аб Торкіл, — закон однозначно стверджує, що злочини проти віри мають пріоритет перед усіма іншими злочинами — господарськими, кримінальними, державними…

— Я цього не заперечую, — знову не дав йому договорити Імар. — Проте закон не надає Трибуналам Святої Віри повноважень розглядати злочини проти особи короля, бо це, як я вже зазначав, є компетенцією Королівського Суду. Взявшись вирішувати, бреше ваш свідок чи каже правду, ви тим самим перевищите свої повноваження. Мало того, це буде спробою узурпації королівської влади — а за такий злочин карають на смерть. Раджу вам, лорде Мелане, гарненько подумати над моїми словами. А поки думаєте, накажіть своїм людям звільнити для мене дорогу. Я хочу побувати на кораблі.

Мелан аб Торкіл уже мав вигляд зацьковано звіра, однак уперто похитав головою:

— Мені дуже прикро, ваша величносте, але я виконую наказ і не можу дозволити…

— Та що ви верзете! — не стримавшись, гримнув Кайлем аб Рордан. — Як у вас язик повертається говорити таке своєму королю?! Ви ж зі шляхетного роду, леґате, а не якийсь вискочень, котрому в голові замакітрилося від влади. Так майте совість, майте честь і гідність, майте повагу до короля — першого шляхтича королівства, поставленого Дивом правити нашою країною.

— Його не Див поставив, а Китрайл! — гнівно вигукнув молодий поборник, що весь цей час з ненавистю дивився на Імара, і рвучко скинув рушницю.

Якби капітан аб Шіґир не кинувся вперед, то, можливо, все обійшлося б смертю цього навіженого юнака, а поборникам таки довелося б відступити. Згодом Ґарван розповів Імарові, що зреагував на ситуацію миттєво й захистив його невидимим, але надійним маґічним щитом, який безслідно поглинув би кулю, а в усіх присутніх склалося б враження, що вона просто пролетіла над головою короля.

Проте Ронан аб Шіґир, ударивши шпорами коня, блискавично вирвався поперед щита і прийняв на себе призначену для Імара кулю. Далі Ґарванів захист уже не знадобився, бо за лічені секунди найближчі ґвардійці загородили собою короля від нових можливих пострілів. Тим часом інші вояки, побачивши, що командир їхньої роти сповзає додолу з кривавою плямою на грудях, без зайвих роздумів розстріляли всіх дев’ятьох поборників, що стояли перед ними, а потім скерували вогонь на тих, хто блокував причал.

Це стало сиґналом для моряків як на борту „Ан Невеґлаха“, так і на набережній, внаслідок чого поборники опинились у вкрай невигідному становищі під перехресним обстрілом з трьох боків. Крім того (про це Імар також дізнався згодом), Ґарван аб Малах насилав на них чари, під дією яких вони ще дужче нервували, не могли зосередитись і більше часу витрачали на перезарядження зброї.

Зрештою поборники збагнули, що так їх усіх переб’ють, і прийняли єдино розумне (коли не рахувати відступу або капітуляції) рішення — кинулися в атаку на ґвардійців, справедливо розваживши, що тоді моряки будуть змушені припинити вогонь, бо інакше ризикуватимуть влучити в своїх.

Як виявилося, капітан „Ан Невеґлаха“ ще на початку сутички передбачив такий маневр, тому завчасно наказав перекинути через борт спеціальні канати з вузлами. Щойно поборники рушили в рукопашну, моряки почали висаджуватися на берег і по трапу, і по цих канатах. Їхні товариші на набережній теж не гаяли часу і, вихопивши шаблі, кинулися слідом за ворогом.

Ґвардійці відтіснили короля в самісінький тил. Імар не став опиратися, бо розумів, що вони дбають не лише про нього, а й про самих себе. Якщо зараз він загине, то принц Лаврайн, ставши новим королем, не забариться відрядити всіх уцілілих на шибеницю. Відтепер їхні життя були нерозривно пов’язані з ним…

До того, як надбігли перші лави поборників, ґвардійці встигли розрядити в них ще по одному набою. Цей залп виявився особливо нищівним, бо його було зроблено зблизька, а на додачу Ґарван, скориставшись моментом, задіяв спотикальні чари, від яких чимало супротивників попадало, причому збоку це виглядало так, ніби вони просто перечепилися через убитих та поранених.

Сутичка була коротка, але запекла та кривава. Ґвардійці стримали перший, найпотужніший натиск ворога, а потім наспіли моряки й затисли поборників у лещата. Серед синіх флотських бушлатів Імар мигцем помітив зелений ґвардійський мундир; це напевно був Фергас аб Ґвиртир, який просто не міг втратити таку слушну нагоду, щоб помститися поборникам. А Кайлем аб Рордан, либонь згадавши, як у молодості бився з піратами та бунтівниками, вправно орудував шаблею в самій гущі ворогів. Поблизу нього тримався Ґарван аб Малах — переконавшись, що наразі Імар перебуває в безпеці, він вирішив подбати про Елвениного батька.

Коли на ногах залишилося менше трьох десятків поборників, єдиний уцілілий серед них офіцер наказав здаватися. Ґвардійці та моряки стали роззброювати бранців і надавати першу допомогу пораненим товаришам. Ґенерал аб Рордан перебрав на себе командування об’єднаним флотсько-ґвардійським загоном і негайно надіслав половину вояків у південну частину площі, звідки на них сунув натовп, підбурюваний якимсь проповідником. На щастя, йому не вдалося розпалити людей раніше, поки точилася битва; та й зараз натовп ще не досить завівся, тому вистачило попереджувального залпу над головами, щоб він розсіявся. Сам проповідник, попри свій фанатизм, виявився досить обачним і вирішив не спокушати долю, а чимдуж чкурнув геть, оскільки розумів, що інакше його повісять за бунт і непокору королівській владі.