Розділ II

— Про Колвина я не турбувалася. Річ не в ньому, а в ґрафових доньках, які діймали б мене до самої ночі. А вони ж геть пустоголові… — Ріана подивилася на теку, що її Шимас тримав у себе на колінах. — Ну як, уже переглянули свою статтю? Надрукували без помилок?

— То ви її бачили? — здивувався він. — Читали?

— Ні, тільки пробігла очима. А от післямову професора аб Махавіна прочитала уважно. — Шимас помітив, як її щоки зашарілися. — Боюсь, це моя провина… А ще сестри Айліш. Вона наполягала, щоб я жодним словом про вас не згадувала, тому інші сестри й вирішили, що тлумачення пророцтва належить мені. Але тепер усе з’ясувалося. Ви ж не маєте до мене претензій, правда?

— Ніяких претензій, — запевнив її Шимас.

„А вона таки безсовісна,“ — вирішив він. — „Ані словом не обмовилася про те, щоб спростувати своє фальшиве авторство. Либонь, і далі сподівається приписати собі частину заслуги… Та біс із нею! Нехай собі тішиться…“

Зазвичай у науці пам’ятали лише того, хто першим робив відкриття. Проте в тих випадках, коли в спину першовідкривачеві дихала якась відьма, її, стараннями Сестринства, також не забували. Так, скажімо, закон всесвітнього тяжіння, покладений в основу небесної механіки, вперше сформулював Огріґ аб Лугайд, професор математики Рувінського Університету. Але в усіх підручниках його ім’я згадується разом з іменем відьми Аверлін вер Шіван (яка, до речі, досі жива й належить до дев’яти найстарших сестер), чия заслуга полягає лише в тому, що вона просто переписала Огріґові рівняння у зручнішому й загальнішому вигляді — не в термінах руху, а в термінах сили.

На думку про це Шимас подивився в небо, де вже з’явилися перші зорі, а серед них, звичайно ж, Канбиган — найяскравіша з усіх і, на загальне переконання, найближча до Нового Світу. Втім, останнім часом відьми це заперечували, оскільки вимірювання щопіврічного зміщення зірок, проведені в їхній новій обсерваторії в Калденських горах на півночі Алпайну, засвідчили, що Канбиган далеко не перша за близькістю зоря, і в одній лише Північній півкулі є ще три, про які можна з цілковитою певністю сказати, що вони розташовані ближче за неї. Більшість абрадських науковців, зокрема й кованхарські астрономи, зустріли цю заяву з великою недовірою, та поки не могли спростувати її власними вимірюваннями, які були надто неточними й дозволяли судити лише про порядок міжзоряних відстаней. Тож уся їхня арґументація зводилася до того, що одна з трьох названих зірок ледь помітна неозброєним оком, а дві інші можна розгледіти лише в телескоп або з допомогою маґічного зору. Певна річ, твердили опоненти відьом, зорі бувають різні за абсолютною яскравістю — та не можуть же вони аж так різнитися!

Сам Шимас не вважав такі міркування вагомим доказом, але й не квапився погоджуватися з відьмами. Був переконаний, що крапку в цій дискусії може поставити лише час, тому пильно стежив за публікаціями в університетському „Астрономічному тижневику“, де регулярно повідомлялося як про нові результати, одержані відьмами, так і про хід робіт над створенням найбільшого в світі телескопа, призначеного для високогірної чаклунської обсерваторії на кордоні Ан Данвару та Ґвеннеду. Наразі цей телескоп був найамбітнішим проектом Університету, над ним уже п’ятий рік працювала велика команда фахівців різного профілю, від механіків, оптиків і власне астрономів до спеціалістів з теоретичної та прикладної маґії. Чимало чаклунів пов’язували з новим телескопом надії двічі поспіль утерти носа відьмам — і створивши досконаліший, ніж у них, астрономічний прилад, і спростувавши з його допомогою їхні хибні обчислення…

Ріана слідом за Шимасом підвела очі до неба й запитала:

— Професоре, про що ви думаєте, коли дивитесь на зорі?

— Про багато речей, — відповів він, але за мить збагнув, що вона хотіла почути. — І, звичайно, думаю про те, довкола якої з цих зірок обертається Старий Світ, батьківщина наших пращурів. Чи далеко вона. Чи взагалі її можна побачити. Чи, може, ця гіпотеза хибна, а інші земні світи, як і гадали в давнину, перебувають тут-таки поруч, за невидимою й непроникною маґічною завісою.

Молода відьма скрушно похитала головою:

— У цьому ви не відрізняєтесь від решти чаклунів. Ладні радше поставити під сумнів справедливість Ірданової теорії, яку вперто називаєте гіпотезою, аніж визнати помилку своїх попередників, які стратили ґеніального вченого за облудним звинуваченням.

— Воно не було облудним, — сказав Шимас, хоч і розумів, що Ріану не переконає. — Він служив Ан Нувінові. Це доконаний факт.

Протягом останніх трьох століть постать Ірдана аб Бріна була предметом запеклих суперечок між відьмами та чаклунами. Власне, чаклуни ніколи не намагалися применшити заслуг цього видатного науковця, вони беззастережно визнавали його досягнення і в царині чарів, і в астрономії, і в філософії. Саме Ірдан аб Брін був першим, хто зміг оцінити (хоч і надзвичайно грубо, з великою похибкою) відстань до кількох найяскравіших зірок абрадського неба й отримав неймовірний, фантастичний результат, що вимірювався багатьма мільйонами мільйонів миль. Переконавшись, що ніде не помилився, Ірдан спробував обчислити справдешню яскравість цих зірок і дійшов приголомшливого висновку, що вони аж ніяк не маленькі вогники в глибинах простору, а такі ж потужні джерела світла, як і Сонце!

Від самого початку Мор Деораху всі освічені люди знали, що існує багато земних світів. Спершу це припустили чаклуни-друїди, коли Ініс Шінан було незбагненним чином перенесено під нове небо з іншим розташуванням зірок і меншим за розмірами місяцем. Згодом диннеші, що в перші десятиліття досить часто (хоча чимало сучасних чаклунів піддають це сумніву) спілкувалися і з тими ж друїдами, і з новоявленими відьмами, підтвердили здогад про множинність світів, а ті чаклуни, що ставали на шлях служіння Темряві, чули такі твердження від демонів. Однак ні диннеші, ні демони нічого не говорили про їхнє місцезнаходження, лише зазначали, що туди неможливо потрапити. Із покоління в покоління численні філософи сушили собі голови над тим, де можуть бути інші земні світи. Пропонувалося чимало різних варіантів, найпопулярнішим з яких було припущення про існування маґічних завіс, що відокремлюють їх один від одного. У тринадцятому столітті, після спростування відьмами ґеоцентричної картини світобудови на користь геліоцентричної, дослідники звернули погляд у небо, де досі відводили місце виключно для Кейґанту, і стали шукати земні світи на інші планетах. А в другій половині чотирнадцятого сторіччя з’явилася людина, яка зазирнула ще далі, вказала на зорі й оголосила, що насправді це інші сонця, розкидані в просторі. На переконання Ірдана аб Бріна, їх було створено зовсім не для того, щоб ними просто милувались у нічному небі. Де є сонце, там є й життя, а отже, довкола кожної зорі обертається свій земний світ, населений людьми.

Ірданова гіпотеза, попри шалений спротив з боку більшості духівників та консервативно налаштованої частини науковців, за короткий час здобула широку підтримку, а відьми, перевіривши його обчислення, навіть поквапилися долучити цю тезу до своєї мінеганської доктрини. Власне кажучи, якраз це відьомське рішення, ухвалене вже через неповні три роки після появи знаменитого трактату Ірдана аб Бріна „Про безмежний Космос і світи в ньому сущі“, у значній мірі й посприяло такому швидкому визнанню його концепції всією науковою спільнотою Абраду.

А за два десятиліття по тому, коли Ірдан аб Брін перебував на вершині своєї слави, сталася катастрофа: його, улюбленця відьом, було викрито, як чорного чаклуна. І то не простого, а найголовнішого з них — великого майстра Темного Братства. Університетський Маґістрат не зглянувся на його наукові заслуги, вирок був суворий, але справедливий, і 17 хверода 1389 року Ірдана аб Бріна було страчено. Відьми досі не визнають обґрунтованості цього присуду, а ті з них, що мешкають у Кованхарі, щороку в день Ірданової смерті демонстративно приходять на площу Керноґ Блатай і покладають квіти в тому місці, де він помер на вогнищі…

— Авжеж, факт! — зневажливо пирхнула Ріана. — Знаю я цей факт. Проти Ірдана не було жодного доказу. Все звинувачення ґрунтувалося на брехливих свідченнях трьох чорних, яких намовили ваші маґістри.

— Дурниці! Навіщо їм було намовляти?