Розділ XXVI

— Гаразд, давай.

Кузина спритно видобула зі спідничної кишені аж п’ять списаних аркушів, і Ейрін один за одним надіслала їх на Моражину адресу. Як і в попередні рази, не ризикнула надсилати безпосередньо Бренанові через неможливість точно прицілитися. Він, Мораґ і Ліам досі перебували в дорозі — тепер уже їхали назад до Тахріна разом із Бренановими та Шайниними кузинами.

Якраз коли Ейрін закінчила з листом, повернулася Ґвен з великою тацею, що була накрита увігнутою срібною кришкою. З нею прийшла й Ріана — насуплена, мов грозова хмара, а в її карих очах, здавалося, палахкотіли справжнісінькі блискавки. Ріанина Іскра, як уже й казала Ґвен, сяяла на повну силу. Наразі вона була найсильнішою відьмою в Сестринстві — а отже, старшою серед усіх звичайних сестер.

— Зустріла по дорозі твою сусідку, — пояснила Ґвен; помешкання Ейрін межувало з Ріаниним. — І подумала, що ти будеш рада її бачити.

— Певна річ! — щиро відповіла Ейрін, підійшла до Ріани і взяла її за руки. — Ще раз дякую тобі, сестро, за все дякую. Тепер я довіку твоя боржниця. І мені шкода через меч.

Ріана важко зітхнула.

— Найстарші просто не розуміють. Вони не матимуть від меча ніякої користі, він служитиме лише мені. Недавно Кейліон з Аверлін покликали мене, я гадала, що вони вже змирились і віддадуть меча, аж ні — захотіли, щоб я розбудила його чари. А я розвернулась і пішла геть. Нехай самі їх пробуджують, коли вважають себе такими мудрими. От Івін повелася правильно — вона з професором увічлива, нічого йому не наказує, а лише просить. І вже багато чого з’ясувала.

— А найстарші не думають забрати в нього плащ? — запитала Ейрін.

— Може, й думають, та тільки не посміють. Вони розуміють, який буде скандал.

— Це точно, — погодилася Ґвен, розставляючи принесені страви. — Їм просто немає до чого придертися, нема за що зачепитися. Правда, деякі дурепи, на зразок Ерліш і Меган, твердять, що плащ має належати відьмам, бо чаклуни не в змозі побачити його чарів… але що з цих пустоголових візьмеш. Яка різниця, бачить професор ці чари чи не бачить. Головне, що він керує ними, літає з їх допомогою… І, лишенько, як же ж він літає! Скажу тобі, Ейрін, це було незабутнє видовище, коли він примчав сюди з тобою на руках. Я навіть була подумала, що він справжній диннеші… Ну, годі вже балачок. Сідай і їж, поки не охололо.

Проте за обідом балачки не припинилися. Ейрін їла, надолужуючи згаяне за минулу добу, а Ріана, пригостившись морозивом із холодильної шафи, стала розповідати свою історію. Почала з Манхайна, де Шимас аб Нейван чи то з дурного розуму, чи то з чаклунської впертості сам-один попхався в кубло чорних, тому його довелося рятувати, і це зрештою призвело до зустрічі з хлопчаком-диннеші. Тоді вона й довідалася, що професор уже мав з ним справу — саме цей диннеші закинув його в Тір на х-Ейдал, урятувавши від смертельного удару Ярлаха аб Конала…

Ейрін слухала Ріану і вражалася тому, як химерно переплелися їхні долі — насамперед її та професорова. Роль Шимаса аб Нейвана не обмежилася лише тим, що він розгадав Пророцтво про Першу і цим остаточно підтвердив наявність у Ейрін Первісної Іскри. Увесь цей час він, сам того не усвідомлюючи, ішов по шляху, який зрештою привів його разом з Ріаною в Тиндаяр під Тір Мінеганом — і саме в той час, коли Ворог відчайдушно намагався заволодіти Первісною. Їхнє втручання перешкодило здійсненню цих планів, і залишалося тільки гадати, яка сила скеровувала професора в потрібному напрямку — чи був це хлопчина-диннеші, чи, може, щось інше, набагато вище й могутніше за нього?

Сама Ейрін схилялася до другої відповіді — хоч насправді це була зовсім не відповідь, а лише заперечення першого варіанту. Якби диннеші-світлоносці могли так витончено, так ефективно впливати на хід подій, вони були б чимось більшим, ніж просто воїнами Останнього Дня, і взагалі не мали б потреби з’являтися перед людські очі з порадами та туманними вказівками. Найімовірніше, і сам той диннеші був знаряддям у руках незбагненної сили, яка прозирала майбутнє і прагнула змінити його в найбажаніший для себе спосіб. Єдине, що можна було напевно сказати про цю силу — вона стояла нижче за того, хто створив безмежний Всесвіт і все суще в ньому. Творець не мав би потреби вдаватися до таких маніпуляцій, буття просто скорилося б одному Його бажанню. Але навіщо Йому було б наділяти людей розумом та свободою волі, якби Він збирався контролювати кожен їхній вчинок, кожен крок, кожен подих?…

Порівняно з такими думками, звістка про істинне походження драконів видалась Ейрін уже другорядною подробицею. Хоча, звісно, вона була надзвичайно вражена цим відкриттям, яке давало прості й логічні відповіді на чимало загадок, пов’язаних з драконами. Було взагалі дивно, що досі ніхто з відьом не припускав такої можливості — а вона ж лежала буквально на поверхні.

— Це все хитрощі диннеші, — сказала Ґвен. — У розмовах з нашими попередницями вони завжди відгукувалися про драконів з повагою, але трохи недбало, як про примітивних істот, що всім на подив спромоглися стрибнути вище власної голови. До того ж вони ненав’язливо давали зрозуміти, що в стародавні часи драконів було багато і серед них були як самці, так і самиці.

— Проте чаклуни могли б і здогадатися, — зауважила Ріана. — Вони ж не дуже довіряють нашим літописам. Чимало з них сумніваються в тому, що бодай одна відьма насправді спілкувалася з диннеші.

— Так вони взагалі сумніваються в існуванні диннеші, — знизала плечима Ейрін. — Як от майстер Іґан аб Кін, кардуґальський чаклун. Він переконаний, що це просто вигадки духівників, а відьми використовують наївну віру простих людей, щоб морочити їм голови. То де ж там чаклунам було здогадатися про зв’язок драконів з янголами — яких вони вважають мало не казковими істотами.

Пообідавши, Ейрін вирішила більше не ховатись у себе, а вдяглася в звичайне вбрання — штани, сорочку та кофту, прихопила про всяк випадок пелерину і разом з Фіннелою, Ґвен та Ріаною вийшла зі свого помешкання. Коли вони спустилися на перший поверх, їх негайно оточила зграйка меншеньких сестричок, у яких щойно закінчилися ранкові заняття. Ріана відповідала на запитання з великим задоволенням, бо досі ніколи не тішилася такою популярністю. На їхні численні прохання вона знову розказала свіженьку леґенду про дванадцятьох драконів-диннеші, відтак стала описувати битву з почварами в Тиндаярі, а Ейрін переважно кивала на її слова і раділа з того, що увага малечі не зосереджена цілком на ній.

Тією самою мірою це стосувалося й дорослих сестер. За час перебування Ейрін на Тір Мінегані вони потроху призвичаїлися до неї та її Первісної, тож її вчорашня пригода, хоч і дуже схвилювала їх, не стала ні для кого аж такою несподіванкою. Чого не можна було сказати про участь у цих подіях Ріани, яка за всі попередні двадцять шість років свого життя не зарекомендувала себе нічим видатним, мала посередню відьомську силу, постійно засмучувала наставниць недбалістю в навчанні, а чи не єдиним її помітним досягненням стало те, що наприкінці позаминулого року вона примудрилася скласти іспити, хоча всі пророкували їй перебування в лавах менших сестер як мінімум до тридцяти. Загальної думки про неї не змінила навіть історія з Пророцтвом про Першу. Дарма що переважна більшість відьом і далі вірили в те, що Ріана витлумачила його незалежно від Шимаса аб Нейвана, вони розглядали це як чисту випадковість, результат одного-єдиного вдалого здогаду.

Однак усе подальше вже не можна було списати на звичайний збіг обставин. Хай там як, а диннеші обрав для місії на Ініс на н-Драйґу саме Ріану, хоча спокійнісінько міг зачекати, поки вона передасть упокореного чорного до рук старших і досвідченіших сестер. Ріана стала першою за тисячу років відьмою, що спілкувалася з мешканцями Ґвифіну, вона з’ясувала правду про драконів, здобула й опанувала меч, який виявився матеріальним утіленням краплини сили диннеші, не побоялася піти в бій з ордою демонів та чудовиськ і цим урятувала Первісну Іскру від чергових зазіхань Ан Нувіну…