TextBook – У камеру його.
Затриманий підвівся. Байдужий, немов нічого не помітив, тихо рушив. За ним гучно закрили двері, ще довго було чути кроки й дзвінкий брязкіт, у коридорі метушня. Весь цей час Анатолій із завмиранням серця чекав, аби спитати:
– Що?
Петро втирав піт, але дрібні краплі розтікались і все одно повзли за комір, лишаючи тоненький слід, тонесенький, немов його і не було:
– Затримали ще одного. Прийшов до відділка й зізнався.
– В чому?!!
– У втопленні обох дівчаток, плюс замах на Богданку.
– Не може бути.
– Отож бо і воно. Ходімо.
Коридор розтягнувся. Двері. Двері. Двері. Вони вистрибували назустріч, як відкриті пащі, і кожна прагнула ковтнути. Скільки ж їх? Нарешті Петро зупинився навпроти потрібних, рвучко відкрив, й обидва відчули, як всередині плавиться повітря, бракує кисню й світла. Може, через це неочікуваного гостя розмістили саме біля вікна. Він сидів зігнутий, неначе скручена пружина, худорлявий, довге волосся, вже давно не мите, прозора шкіра. З погреба чи що? Погляд перестрибував з людей на речі, бігав по кімнаті. Очі… Вони були схожі на спіймане мишеня – такі ж сіренькі та налякані:
– Це Я… Я… я зробив. Чуєте?
Голос тремтів, але з кожним наступним словом набирав сили й врешті перейшов на крик, накриваючи собою всіх присутніх:
– Я убив!!! Чуєте?!! Я!!!
Петро кивнув.
– Віримо, все… Заспокойся. Ти… – і вже пошепки до колег: – Лікаря викликали?
Затриманий почув слово «лікар» й одразу зірвався зі стільця. Скуйовджений. Тіло смикалось в судомах:
– Не треба. Все то я зробив. Навіщо лікар? Я… я… я.
Хтось таки викликав медиків. Вони ввели заспокійливе, ствердно кивнувши:
– Наш клієнт.
Все. Світ обірвався. З розпачу Петро підійшов до стіни і з усього маху загатив кулаком, так, що з тієї зірвалась малюсінька іконка в кутку і впала просто до ніг:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Кола на воді» автора Сердюк О.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „На дні душі“ на сторінці 24. Приємного читання.