У бій за волю

Українські робітники! Більш як 70 літ при допомозі класової теорії більшовики роздирали єдність українського народу, цькуючи одних на других. Явні і скриті вороги нашої незалежності роблять все, щоб спинити процес побудови самостійної української держави. Пам’ятайте, що добробут і щастя можна здобути тільки в незалежній державі, тільки спільними силами і наполегливою працею.

Шановні керівники, від вас тепер найбільше залежить майбутнє України. Відкиньте свої особисті і партійні інтереси, доведіть, що ви хочете і зможете захистити права українського народу, обіпріться на всі новітні організації, на всі свідомі сили, прислухайтесь до порад, карайте винуватців, які б посади вони не займали.

Військовослужбовці! Коли український народ покликав нас на свою оборону, він не обіцяв нам ні квартир, ні великої платні, ні навіть ситої їжі. Ми знали, що єдиною нагородою нашою є смерть, а в кращому випадку — каторга на далеких просторах Сибіру, але не піти ми не могли. Сини України, невже ви не відгукнетесь на поклик своєї матері тільки тому, що вона в даний час не може задовільнити всі ваші бажання?

Дорогі друзі, дорогі побратими по підпільній праці! П’ятдесят років тому Україна покликала Вас сповнити свій синівський обов’язок. Ви сповнили його. Сьогодні, в цей радісний для нас, але важкий час відродження української держави, вона знову звертається до Вас. Діти мої любі, дуже важка і страждальна була дорога вашого життя. Але демобілізації не було, Вас і надалі зобов’язує військова дисципліна. Ви колись збройно написали сторінку нашої історії. Настав час прочитати її прийдешнім поколінням.

Звертаюся зараз до всіх тих, хто ставиться до УПА з недовірою, чи навіть вороже. Вислухайте нас уважно. Ми боролись зброєю, тепер боремося словом за встановлення Української Самостійної Соборної Держави, але ніколи не виступали і не будемо як завойовники інших народів. Можливо, ваші рідні загинули в боях з УПА чи ОУН, і якщо вони були чеснішими людьми, хай простить нас Бог, але ми вимушені були захищатися. Простіть нас і ви, як ми пращаємо їм смерть наших рідних і друзів. Якщо ж ті, що полягли від нашої руки були співробітники НКВС, то не звинувачуйте нас. Поїдьте в Биківню, Дем’янів лаз, Дрогобич, де побачите скелет до пояса замурований в цемент. І знайдіть в собі сили признати, що наша збройна боротьба була криком відчаю, а не жорстокості.

Молоді друзі! Не повторіть помилки прадідів. Відкиньте особисті інтереси заради щастя України. Пам’ятайте, що від кожного вашого кроку залежить майбутнє ваше, вашого народу і України.

Слава Україні! Слава її героям!

Снятин, 14 жовтня 1994 року

Література

Грушевський М. Історія України. — Київ-Львів, 1913.

Лотоцький А. Княжа слава. — Краків-Львів, 1996.

Літопис УПА. 1944-1950 рр. Упорядкування і перевидання Петра Соболя.

Будь гордий того,

що Ти є спадкоємцем боротьби

за славу Володимирового Тризуба

Т.Г. ШЕВЧЕНКОВІ

«Було колись на Вкраїні

Ревіли гармати,

Було колись запорожці

Вміли панувати!…»