У бій за волю

Славою боїв батька Хмеля,

Тріумфом і гуком гармат революції,

Радісним гомоном Софійських дзвонів,

Нехай душа моя в тобі відродиться,

Славою твоєю опроміниться,

Бо ти, пресвята, все моє життя,

Ти — все моє щастя».

З цією молитвою до України весною 1944 р. вирушали юнаки-добровольці в Карпати й Чорний ліс, щоб влитися в сотні й загони Української Повстанчої Армії. Вирушали хлопці з горінням і поривом до боротьби за визволення України. Та не знали вони, який довгий, важкий і тернистий шлях простелився перед ними. Не знали вони, як багато їх загине на полі бою, скільки їх буде замучено, розстріляно, скільки загине з голоду в сталінських таборах, скільки замерзне на проклятій Колимі, на просторах далекої, дикої Півночі. Що несло цих юнаків у вир боротьби?

Результат політики Сталіна, спрямований на тотальне винищення нашого народу. Це — десятки тисяч розстріляних, замучених, депортованих у далекий Сибір. Це Дем’янові лази, страшне видовище яких ще сьогодні приводить нас в жах.

І от розпочалась в таку годину друга світова війна. 30 червня 1941 року у Львові силами проводу ОУН знову був проголошений АКТ про незалежність України. Гітлер казився з люті, що українці створили свій незалежний уряд. Степана Бандеру і майже всіх членів уряду було арештовано. В гестапо загинув провідник Іван Климів. З цього часу починається вже гітлерівський терор проти нашого народу. Арешти, концтабори, розстріли. Народ масового гнали на рабську працю в Німеччину, на селян накидали непосильні поставки.

І в такій загальній обстановці 14 жовтня 1942 року, на козацьке свято Покрови, на Волині з окремих збройних угрупувань було створено Українську Повстанчу Армію, яка започаткувала підпільну боротьбу проти гітлеризму і сталінізму. В липні 1943 року відбувся 3-й надзвичайний Збір ОУН, який під впливом історичних подій прийняв нову програму: Право кожного народу на творення своєї держави, рівність усіх громадян України незалежно від національності, свобода слова, друку, совісті, світогляду. На кожній підпільній листівці був клич: «Воля народам — воля людині!»

Важко говорити на цю тему, бо надто багато бруду вилито на цю важку й нерівну боротьбу, щоб зганьбити її, знецінити, щоб принизити саму ідею визволення, за яку боролася УПА. Та прийшов час, що народ знову запитав себе вустами Шевченка: «Хто ми? Чиї сини? Ким, за що закуті». І з сумом треба згадати, що тільки за перший рік нерівної боротьби УПА віддала на вівтар визволення майже 48 тисяч вояків. І ще 5500 учасників УПА загинули на Лемківщині у боротьбі з польськими військами. УПА протрималось майже до 1952 року, а окремі відділи з різних куренів до 1954 року. На Снятинщині в с. Красноставці останніми з УПА загинули в 1952 році стрільці «Повстанець» і «Рубан».

Точного числа стрільців УПА ніхто не знав, але тоді оцінювалося, що регулярних частин разом з допоміжними службами, що становили постійний резерв, було більше півміліона. І не з обрізом з-за рогу, і не «кучка бандитов», а з гарматами, мінометами, важкими кулеметами, й тисячами ручних кулеметів та автоматів воювала Українська Повстанча Армія. (З «Радянської України» — «Прикарпатська Правда» за 4 листопада 1989 року. За станом до 1 червня 1945 року: 40 гармат, 449 мінометів, 566 станкових кулеметів, 4451 ручних кулеметів, 42395 автоматів та гвинтівок).

Минуло 52 роки, радісних для нас членів ОУН та стрільців УПА, бо наша кров не пропала безслідно. Україна впевненою ходою йде шляхом самостійності, але дорога до повної незалежності є важкою і тернистою. І тільки консолідацією, об’єднанням всіх сил можна подолати ці перешкоди. Отже побудову держави треба починати з об’єднання, з любові, з оздоровленням суспільства, в першу чергу морального.

Найважливішою клітиною суспільства є сім’я. Образ жінки-трудівниці треба замінити іконою жінки-матері. Наше суспільство може врятувати тільки міцна сім’я, свідома мати, свідомий батько, що відповідає перед суспільством за виховання дітей. Я хочу звершитися до інтелігенції, до цих вічних носіїв правди, до цього світла в темряві.

Шановні педагоги, починайте відродження України з свого власного відродження. Погляньмо назад в історію і ми побачимо наші школи в умовах, які ні один теперішній вчитель не витримає. А яких людей ті школи виховували! (Шевченко, Франко, Стефаник, Черемшина, Федькович). Більшовицька школа мала кращі умови навчання, а кого виховала?

Ви повинні виховувати людину на засадах християнської моралі, — чесну, доброзичливу, працьовиту, з великим почуттям обов’язку.

Українська молоде, ти — втіха і майбутнє нації. Молодь завжди була в перших рядах борців за волю, без вагання віддаючи своє найдорожче — життя. Притаманні ці риси й теперішньому поколінню. Доказом цього є голодівка студентів у жовтні 1990 р. Але пам’ятайте, що боротьба за державність — де довга, важка і небезпечна праця. Східні області України потребують національно свідомих людей. Не шукайте теплих і вигідних місць біли рідної хати, а після закінчення вузів їдьте туди, де ваша праця найбільш потрібна. Сійте зерна національної свідомості, виховуйте справжніх громадян України.

Всечесніші отці, Українська історія знає періоди, коли від заглади рятувала народ тільки церква. Чи може церква сьогодні стояти осторонь цих проблем? Не може, але міжконфесійні чвари підривають її силу, спрямовують працю в русло ненависті і міжусобиць. Шановні владики! Погасіть вогонь міжконфесійного розбрату, спрямуйте працю на відновлення духовності і милосердя. Ми діти одного Бога, однієї матері — України.

Український селянине! Тебе міліонами гнали в Сибір тільки за те, що ти був господарем, годував нарід, що український чорнозем робив тебе багатим і незалежним. Маючи найкращу в світі землю, ти є найбільшим жебраком і найбільшим злодієм, змушений красти навіть плоди своєї праці, жебрати те, що належить тобі по праву. Не пропивайте в самогонному чаді життя, настає пора вільної праці у вільній Українській державі.