TextBook Хмара, як і передбачав Коломієць, не почне просто зараз пояснювати присутнім, підлеглим йому воякам, хто така Ванда й чому він мусить про неї щось знати. Натомість, ступивши вперед, командир швидко запитав:
– Чого вона хоче?
– Жити. Має повідомлення. Торгується.
– Чому з тобою?
– Довіряє.
– Ясно, – тепер Хмара дивився на Ванду. – Говори. Житимеш.
Ванда легким рухом вивільнилася з рук Коломійця, зовсім жіночим, не доречним в таку мить жестом обсмикнула блузку. Ще й провела рукою по боках, згладжуючи зморшки.
– Партизани. Radzieckie. Загін… – вона клацнула пальцями, старанно вимовляючи: – Ман-є-вичш… Я була там. У них хтось убив командира. Чула, як збираються сюди, у це село.
Повстанці перезирнулися, потім усі погляди схрестилися на Хмарі.
– Чому саме сюди? – спитав він.
– Чула назву. Вона… вона мені знайома.
– І ти спішила сюди, аби попередити?
– Ні, – чесно відповіла Ванда. – Я… То довго… Збилася з дороги, блукала. Наскочила на ваших…
– Так, – Хмара забрав з лоба непокірне пасмо. – Коли збиралися?
– Не знаю. Може, уже виступили. Не вбивайте.
Хмара потер підборіддя.
– Побачимо. Ведіте її, хлопці, до німаків, туди, у стайню…
Коломієць рішуче виступив уперед.
– Е, ти що! Куди її до німців! Вона ж баба!
Схоже, Хмара щиро про це не думав. Ворог для нього не мав визначеної статі. Поки командир визначався, Максим знову спробував перехопити ініціативу:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Чорний ліс» автора Кокотюха А.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина четверта Хмара“ на сторінці 26. Приємного читання.