Розділ «Частина четверта Хмара»

Присівши біля башти, подібної до величезної пласкої зміїної голови, він повернувся на бік, тягнучи з кишені гранату. Як закинути, точніше запхати її всередину, ще не придумав, але й іншого способу змусити кулемет замовкнути не знав.

У броньованому череві щось пішло не так.

Максим не зрозумів, чому раптом з правого боку транспортера відчинився люк. Тут же повернулися звуки – він почув його брязкання. Зсередини висунулася спершу голова в пілотці, потім – тулуб, до половини. Німцеві, видно, закортіло з’ясувати, хто чи що може їм загрожувати ззовні. Одна рука вперлася в край люка, друга, напевне озброєна, ще виринала.

Коломієць не знав, як діяти.

Різко замахнувся.

Побачивши людину з гранатою в себе над головою, німець зробив так, як учинили б на його місці дев’ять із десятьох солдатів, котрі не механічні, а передусім живі люди. Він пірнув назад, усередину, залишивши люк прочиненим.

Максим у той момент ніби дивився на себе згори. І бачив чоловіка, що, мов усе життя так робив, витягнув чеку, нахилився й закинув гранату всередину, у чорне жерло броньованого черева. Відсунувся назад і, коли вибухнуло, мало не ковзнув донизу, дивом утримавшись на неширокій поверхні.

Кулемет захлинувся.

Аж тепер Коломієць стрибнув з броньовика, зсередини якого тягнувся білий дим та лунали глухі стогони. Поруч, ніби тільки й чекав цього моменту, опинився повстанець із його автоматом, і Максим, узявши зброю напереваги, наставив ствол на люк, розряджаючи туди весь диск за раз.

До враженого панцерника вже спішили вцілілі вояки. Відступивши, мовби хвалячись результатами тяжкої праці, Максим пошукав очима Хмару.

Знайшов.

Командир сидів, спираючись однією рукою в землю, аби не впасти, а іншою закривав голову. Він хитався з боку на бік, мов зламана вітром навпіл стеблина, поруч лежало нерухомо ще двоє.

За спиною пролунало кілька вибухів. Дав довгу чергу кулемет Гармаша на пагорбі.

І враз стало тихо, тепер уже по-справжньому. Виглядало, Гармаш дав щось схоже на останній акорд.

А потім із диму, обігнувши палаючу вантажівку, вибіг збуджений боєм вояк, і його Коломієць уже згадав: чоловік відгукувався на Карпа.

– Тікають! Відбили! Друже Хмаро, вони біжать! – волав той, збуджено махаючи руками.

Тим часом від села до них уже квапилися самооборонці, яких вів Клен. Схоже, з мотоциклістами вони вже впоралися.

А Максимові чомусь здалося – ніхто, крім нього, пораненого Хмару не бачить. Тому, уже ні на кого й ні на що не зважаючи, поспішив до хорунжого.

5

Район Здолбунова, село Гніздяни