Розділ «Частина четверта Хмара»

З такими думками він разом із Князем, Савкою та іншими бійцями радянського партизанського загону «Суворов» із першими кволими сонячними променями, не надто криючись, заходив у село.

Підступили вони раніше. Та зазвичай подібні акції краще проводити тоді, коли навіть найбільш витривалих остаточно долає сон. Під ранок спиться глибше й міцніше, тож вирвані з сонного комфорту люди губляться, не розуміють, що й чому відбувається. А коли так, їх можна брати голими руками.

Уночі не сиділи, вичікуючи моменту. Циганов, порадившись із Шепелєвим, домовився оточити село й заходити відразу з усіх боків, стискаючи кільце. Та з’ясувалося – у них на таке не вистачить сил, бо, якби всім загоном навалити, тоді справді вдалося б накинути удавку. Тому Циганов, як старший, схвалив новий план: зайти двома взводами з різних боків і, звіривши годинники, почати рівно о четвертій тридцять. Рухатися від хати до хати, виганяючи звідти людей та женучи всіх гуртом до центру, на сільський майдан. Усі вони бандерівські посіпаки, значить, не буде помилкою, якщо когось надто непокірного й вередливого розстріляють на місці.

Звалять одного, двох, трьох чи хай навіть десяток – решта все одно втратить сили для опору, аби не повторити такої сумної долі.

Село спало. Про це доповіла розвідка, яку висилали вночі, по темному, і Циганов зробив висновок: якщо там і є якісь озброєні бандити, самі розслабилися від власної безкарності, понапивалися самогону й сплять зі своїми бабами по затишних хатах. Може, є десь якась варта, але вона не могла становити для двох взводів серйозної небезпеки.

Партизани не чекали нічого лихого.

На підході, щойно вигулькнула з ранкової зелені дерев перша хата, охайна, наче на зло війні, Циганов короткою командою звелів своїм бійцям розгорнути стрій. Тепер партизани сунули, розтягнувшись ланцюгом й наїжачившись узятою напереваги зброєю. Зубову, який опинився поряд зі взводним, це все чомусь нагадало один великий густий гребінець, яким треба вичесати з запущеної голови вошей та гнид.

Він пересмикнув затвор, готуючи автомат до бою.

Ліворуч, клацнувши, дослав патрон у патронник карабіна Князь. Савка рухався ще трохи далі, ступаючи широко й пестячи свій ППШ, як турботливий тато – вередливе та улюблене немовля.

Порівнявшись із хатою, Циганов кивнув, відправляючи в той двір першого ж бійця, котрий трапився йому на очі. Партизан опустив гвинтівку, ударом ноги не розчахнув – збив хвіртку, вивалив її з пройми в невисокому, як тут водиться, паркані. Назустріч із гавкотом вилетів хазяйський пес, і тепер уже не треба критися – перший постріл був у собаку. Хоча захлеснувся гавкіт лише з другої спроби. Заскавчавши, тварина стихла.

Партизан уже перетинав двір, скочив на ґанок, замолотив прикладом у двері:

– Підйом, вашу мать, недобитки!

Більше нічого не встиг сказати – ударив одиночний постріл, і нападник відскочив геть, мов ошпарений. Пальнув у відповідь, не цілячись, на звук. Наступний постріл його наздогнав.

Поки Циганов, а разом із ним інші, намагався зрозуміти, що пішло не так і як їм тепер діяти, ззаду вдарила кулеметна черга.

Коротка. Влучна.

Ще одна.

Зубов не міг повірити, що Савка повільно осідає на землю в нього на очах.

Наступної миті всі, кого не зачепив кулеметник, розсипалися в різні боки.

А ще за мить постріли розірвали ранок і, здавалося, звуки поглинули село.

Біля Гармаша розірвалася граната, і він більше не ворушився.