Розділ «Янка Купала СОНЕТИ»

Грішив я так, як ви, не мав грішніших справ,

Пив чарку гіркоти й терпіння — все до дна,

Не знадила мене облуда ні одна.

Як звір, єдиний гріх мене душив і рвав:

Мій злочин — в тім, що я мав серце, серце мав!

Але чи це така страшенна вже вина?

На плечі взявши хрест, серед могил я стану,

Як од заснулих там пророків посланець,

I гляну аж туди, де світу є кінець, —

Найдальші овиди я думкою дістану.

Я всюди клич пущу — з кургану до кургану —

По всій безмежності широко й навпростець,

Клич-заклинання, клич незгублених сердець,

Вчарований у спів, у пісню нездоланну.

Прокльонами раба, що гине в злі й від зла,

Молінням грішника, що в запалі жахному

Зарізав матір, я звернусь до сонця й грому —

Хай спалять мені плоть, хай висмалять дотла

Мій зір, неначе цвіт слабенького стебла,

Але ж нехай і хрест мій спопелять при тому.