Розділ «Янка Купала СОНЕТИ»

Чи встану, чи вночі в постелі мертво сплю,

Зі мною завжди він — живий, рухливий слуп.

Він зачинив мене в тісний залізний зруб,

Перетворив мій світ в темницю без жалю,

Вбив почуття, чи я терплю, чи не терплю,

Здушив і відпустить відмовивсь навідруб.

Товаришу ти мій, низький уклін тобі!

Навік люблю тебе, люблю тебе давно,

Ти — посланець мій, ти — самого щастя дно…

О, не покину я ні в сні, ні в боротьбі

Тебе, як і мене не кинеш ти в журбі…

Хвала тобі і честь, моя Самотино!

На суд вам, книжники, себе я віддаю,

Судіте, як велить і пише ваш закон;

Життя моє — то гніт і рани від припон,

Але душа моя не збруднена в гною.

Я вашу обминав ненависну сім'ю,

Фальшивим ідолам не дався я в полон.

Якщо ж і проклинав, бентежачи ваш сон,

То проклинав себе і мук своїх змію.