Розділ «Гвєздослав КРИВАВІ СОНЕТИ»

хай мисль Твою знайде в безоболоччі, —

та він сліпець, поглянь, безокий гість —

то нас пиха вбиває, світла, Отче,

то істини жага нам серце їсть!

Та все ж дозволь, о Господи, — страшна

мене цікавість мучить, побороти

її не в силі днів коловороти,

немов тернини гілка розривна,

вся в колючках, забилася вона

під серце, дух мій вирвала з роботи —

дозволь мені заглянути в темноти

будущини: як з того буруна

слов'янство вийде? Чи як лодь-потуга?

О, незбагненну далеч відслони,

дай знак, що Ти за оборонця й друга

йому єси, воно — не без вини,

зайшло на край безодні, але з пруга

не дай упасти, стримай, сохрани…

Чи розпадеться диво те, як тіло

порубане? Чи скотиться жива