Розділ «Гвєздослав КРИВАВІ СОНЕТИ»

Мій Пушкіне, думок височино,

ти помилився, мовивши у гніві,

що мусять всіх слов'ян річки бурхливі

в російське море злитись, бо воно —

в притоках пересохне аж по дно.

Дивись, природа образи мінливі

показує в буття щоденнім диві —

тим видивам зникати не дано!

Дух — як вода. Ніщо її не зборе:

то парою, то йде дощем вона,

навзаємністю з'єднує простори,

гордуючи лінивістю багна…

Ні, висхнути не може духу море,

і в ручаях є вічна глибина!

Свій дух мені нема за що клясти —

він не тремтів і не коловсь від грому.

Я патріот і слов'янин. Нікому

ні кривди не жадаю, ані мсти.

Міг лиш брехун про мене наплести,

що для вітчизни прагнув я розгрому;