Розділ «Гвєздослав КРИВАВІ СОНЕТИ»

чи вичаровує, мов напоказ,

зі скелі колоски золотокронні,

чи сонце зводить на небеснім лоні —

і так годує хлібом — світлом нас.

Але про кров, що в полум'я багрове

перемінившись, клекотить, як гнів,

світ розкидає, мов горби полови,

тече ровами в поблиску вогнів,

про кров, що душу зламує в закови,

лунатиме — аж захлинеться — спів.

Похмурий демон з факелом війни

опівночі спинився над землею,

махаючи страшною головнею,

вниз він скидав пломіння з вишини.

Спав людський рід, і неспокійні сни

його душили. Збуджений зорею,

прокинувся. Над долею своєю

він заридав при світлі сатани.

Куди подітись, Боже? Де та кладка,

щоб море перейти? Встає яса