Розділ «СВІТОВИЙ СОНЕТ»

як біля тебе ночами не спала,

щоб гарцював ти, конику баский!

Та ніч, що хилиться до янголяти,

та чорноброва ніч — ласкава мати.

Даруй за мене зрідка квіти їй.

На висоті п'ять тисяч метрів,

куди не долетить і жайвір'я,

свій вік обожнювать навчився я,

вік телебачень, літаків і светрів.

Це час, як легше облетіти світ,

аніж пройтися стежкою гірською.

На прощавання Азії рукою

я помахав — ось майже й весь політ!

Я над крилом сидів, як дома в кріслі,

снував у хмарах фантастичні мислі;

здавалось, плив на веслах мій чертог.

Бажавши світові братерства, згоди,

дерев, що повні цвіту, і погоди,

я задрімав у небі, наче Бог.

Олдржіх Виглідал