Розділ «СВІТОВИЙ СОНЕТ»

Монету вкинь в оркестріон — як стій

вчарує залу музика нетлінна.

Де ж ті часи, коли ми на коліна

ставали перед сонцем, повні мрій?

Скажи до жінки слово, тим сяйливе,

що втерте, мов п'ятак, — вона, повір,

кров павутиною напне до зір,

принадить принца в сітей переливи.

Любове, тано куплена, любове,

од тебе залишились лиш нагай,

та свист ласо, та спомини про лови.

Та все-таки з'явись, як сонце раннє,

прекрасна й грізна навіть при вмиранні,

й не покидай нас, о, не покидай!

В безумний водоспад хотілося б мені

вмент обернутися, ніж мав би я ставати

припливом, і повзти на пляж, і здобувати

збудовані дітьми фортеці піщані…

Цвісти веселкою, як водяниста тьмава, —

це краще, ніж одним нести намул брехні,