Розділ «СВІТОВИЙ СОНЕТ»

Побіля неї з подиву несила

Вознести погляд, отверзти уста.

Їй очі освітила доброта,

Покора милостива стан повила.

Вона ступає так, немов свята,

Що нам про вищу силу ознаймила.

Дивитися на неї — благодать.

А хто не знав цю всемогущу вроду,

Не може щастя до глибин спізнать.

Від уст її, мов пахощі весни,

Іде любовний дух, що насолоду

Вливає в серце і велить: «Зітхни!»

Хто в гроні дів мою угледить панну, —

Побачить вроди чистий ідеал.

Возношу Богу похвалу похвал,

Коли бодай здаля на неї гляну.

Вона розбуджує печалі шану,

Високих почувань святий хорал;

Зарозумілості крикливий шал

В покору перетворює рахманну.