Розділ «Дмитро Павличко СОНЕТИ»

І голос генія збентежив мою кров,

По жилах пролетів, немов тужби завія.

Я ще не знав тоді, що вся моя любов,

І вся моя душа й мого життя надія

Навік поміститься в маленькім слові Мія,

І буде в ньому ще й моєї смерті схов.

Усе моє життя — до Києва зі Львова,

А з Києва — назад, в оселю юних мрій,

Де прийняла мій дух дитина світанкова.

О серце болісне, не плач, закаменій,

Або збагни, що це — твоя безсмертна мова

У невмирущості двох рідних Соломій.

2004

Академічна, 10! Там колись

Збирались друзі на таємну раду,

Там я сонет писав про Торквемаду,

А хтось казав: «Що робиш?! Бережись!»

Я кидався до диспуту, як рись,

Не знав, що КДБ пильнує ззаду,

Записує агент мою тираду