Розділ «Дмитро Павличко СОНЕТИ»

Будив могутнім словом, як трубою.

Палюща мрія, що залишив ти,

Навіки стала нашою судьбою.

Але нема кінця стражданню й болю,

Хоч розвалилось царство темноти.

Скажи мені, чи правда запанує,

Чи все те — тільки мрія голуба,

Чи сонце справедливості існує?

Чи каменярська праця й боротьба,

Кривавлячись, провадилася всує?

Чи за граніт міцніший дух раба?

Не сумнівайся, ідучи з народом, —

Твою дорогу кров'ю полили

Борці! Вони не вирвалися з мли,

Та шлях позначили перед походом.

Як та вода, що всякла в твердь скали,

Граніт розколе, ставши взимку льодом,

Так сумніви тебе зруйнують згодом,

Якщо вони у душу заповзли.

Та, як не можеш мислі невеселі