Розділ «Дмитро Павличко СОНЕТИ»

Від себе гнать, подібним будь до скелі,

Що падає в безодню з висоти

І, темну хлань заповнивши собою,

Рівняє путь для тих, що йдуть до бою

І кличуть до великої мети.

Мовчи на тій дорозі, над якою

Нависла звітрена крихка скала,

Бо можеш, ніби ломом — тахлю скла,

Розбити скелю римою дзвінкою!

Та як з тобою в гори лжа пішла,

Тобі вуста затиснувши рукою, —

Кричи! Обвал камінною рікою

Все перемеле і зітре дотла!

Загинеш ти, але й брехня загине,

Що вибрала тебе в провідники

Через гірські провалля й верховини.

А крик твій не затихне. Навпаки —

Луною він злетить поміж зірки,

Промінням на дорогу людства злине.

1956-2000