Розділ шостий Цуцики в темряві

— Ти почуваєшся винним? — ще вкрадливіше запитав Максим.

— А ти як думаєш?

— Це помилкове почуття. Почуття вигаданої провини.

— Вигаданої?!

— Мільйони хлопців закохували в себе мільйони дівчат. І ситуації були куди серйозніші: аристократи й покоївки. Окупанти й окуповані. Жонаті багатії й довірливі пастушки. Ну, ти її джикнув і розлюбив. Це неетично. Проте цілком природно. Неприродна її реакція: тривала депресія, думки про самогубство…

— Але це ж було під «Чіксами»! Це програма…

Максим скорчив пісну фізіономію.

— Я тобі розкрию маленьку таємницю: без очних побачень дія програми «Чікси» видихається через два-три дні. Мар’янина реакція — її власна, індивідуальна. Вона втріскалася з власної ініціативи. Не жертва чарівного закляття, а жертва власного психозу, ось хто вона така.

Арсен узяв себе за чуба. Кілька разів рвонув.

— Ну, закінчуй, — зі злегка бридливою жалістю протяг Максим. — Теж мені, грішник розкаявся… Та ти знаєш, який це вигляд має зсередини, з погляду Мар’яни? Постійне свято. Кожен новий гравець — як новий зал для глядачів. Вона й плаче в перебігу дії, і ридає, і при цьому щаслива, до чого ж гарно виходить, до чого ж глядач чуйний, завмер, сльози у відповідь ллє й по хусточку тягнеться. Ти, можна сказати, надав пересічному й сірому Мар’яниному життю сенс, кохання до тебе зробило її талановитою… І щасливою.

— Де її тіло?

— У якому сенсі?

— Де її труп?!

— Арсене, — Максим здавався дуже розстроєним. — Ти книжки з мережі читаєш?

— До чого тут…

— До того, що ти читаєш книгу, наприклад, з екрана, ти захопився, співпереживаєш героям, смакуєш метафори… А до тебе ввалюється хтось у валянках з сокирою й кричить, що книжку вбили, й вимагає пред’явити її труп!

Арсен тричі глибоко вдихнув — і видихнув.

— Максиме. Ти можеш усе повернути назад?

— Вона не хоче.

— А ти її питав?!