Розділ шостий Цуцики в темряві

— Максиме!

— Так?

— Що сталося з Мар’яною Чабан?

— Сядь.

— Що з нею сталося?!

— Арсене, ну не кричи. Нічого поганого з нею не сталося. Погане сталося з її родиною, бо тепер вони на якийсь час одірвалися від екранів і помітили, що весь цей час поруч була дочка, що її щось мучило, щось складалося не так…

— Що з нею?

— Вона в раю.

— Ти її вбив?!

— Вона не вмирала. Але вона в раю. Рідко кому так щастить.

Гра краща за книжку, було сказано в анотації. Незабаром головним джерелом емоційного досвіду, творчого досвіду й знань стануть ігри. Тому що в грі елемент співчуття й співучасті сильний, як ніде.

«Дівочий закон» виявився мелодраматичним детективом. Сищик, хлопець або дівчина, залежно від вибору гравця, виявляє в поштовій скриньці дивний лист. Лист — відправна точка; починається розслідування, розкручування клубка з багатьох ниток, і треба відновити істину: хто вбив Мар’яну Чабан?

Рано чи пізно, думав Арсен, її батьки наткнуться на цю гру. Можливо, здивуються. Але нічого не зможуть удіяти. Простий збіг, збіг імені, нехай і не дуже поширеного. На імена ж немає копірайту.

А що в Мар’яни був мережевий журнал… Батьки, здається, ні пароля до нього не знали, з жодним френдом знайомі не були й не могли прочитати підзамкові записи. У них було своє віртуальне життя, не пов’язане з компами, — за вікном телеекрана, за віконцем мобільника. Мар’янин брат, двадцятилітній телепень, жив на найнятій хаті зі своєю пасією і сестрині справи його не обходили.

Журнал був однією з дійових осіб гри-детектива. У журналі були підказки, в журналі ж, у коментах, вороги завдавали детективові відповідних ударів. Залежно від рішень гравця, можливі були двадцять три закінчення. Жодного нещасного: двадцять три щасливі фінали! Гра була ніби здійсненою мрією скривдженої дівчинки: що буде, якщо мене не буде, і якої вони всі тоді заспівають?

Виявлялося, що Мар’яна жива, але втратила пам’ять. Що Мар’яна жива, але викрадена й повернулася. Що Мар’яна мертва, але в раю і всім задоволена. Що Мар’яна знову ж таки мертва, проте здобула свободу й жорстоко поквиталася з убивцею…

А потім Арсен знайшов двадцять четверте закінчення. Для єдиного користувача. Для себе. І це теж була втілена мрія: «Що я зроблю з тобою, і як тебе буде покарано». Гра в грі, послання-проклін: Арсена чекали всі муки відкинутого кохання, осміяння, самотність, довге безглузде життя й смерть попідтинню. Переглянувши фінальний ролик, він кілька секунд сидів отетерілий, слухаючи, як стихає стугін крові у вухах.

Я міг би все виправити, думав Арсен. Піти до неї, подзвонити… І що? Обіцяти їй вічне кохання? Женитися? Прожити з нею до смерті?

— Максиме.

— Так?