Розділ четвертий Маніпулятор

Арсен витяг папірець. «Супрадин», — було надряпано посеред аркуша.

Арсен помовчав.

— Я повинен здивуватися? — запитав нарешті.

— Повторимо для чистоти експерименту?

— Навіщо? Я вірю. Ти вмієш. У світлі того, що ти вже зі мною витворяв, ці фокуси якісь… дитячі.

— Це не фокуси. Сходи ще раз і зверни увагу на момент вибору. Запам’ятай, що ти думав і що почував. Це важливо.

Арсен не став сперечатися.

Максим написав щось на папірці. Крокуючи похмурим коридором, Арсен раптом запитав себе: я ж іще не зробив вибору. Чи можу я його обдурити? Переграти?

Він торкнувся папірця в кишені. Аркуш звичайний. Ручка звичайна. Не можемо ж ми вірити, що написане змінюється залежно від того, що я беру в руки? Хоч після того, що зі мною було, ми можемо вірити у що завгодно… Нехай. Досі Максим виконував обіцянки — так хочеться повірити, що й цього разу. Що в його обіцянці відпустити Арсена не криється підступ. Так хочеться вірити…

Він вийшов до полиць, подивився на ліки від кашлю, виставлені на вітрині, й сказав про себе тричі: «Я візьму «Лазолван».

Простяг руку. Взяв прямокутну коробку з пляшечкою всередині. Що тепер написано на коробці? «Лазолван»?

Він заплющив очі. Не дивлячись, намацав щось легке на полиці, взяв і поніс, і очі розплющив тільки потім, щоб не налетіти на одвірок. Простяг Максимові:

— На.

Як і раніше не дивлячись на принесену пачку, витяг з кишені папірець. Прочитав — «Смекта».

Подивився на свою здобич. Це була коробочка з порошками. «Смекта».

— Папірець працює дисплеєм. Ти міняєш текст.

— Та де там! Дурнику… Ходімо, нам потрібний хтось сторонній.

Максим одімкнув двері аптеки, вийшов надвір і через хвилину повернувся з дівчинкою років десяти. Арсен внутрішньо застогнав: дурне, дурне, хіба тобі батьки не казали, що не можна ходити з незнайомцями в непрацюючі аптеки? Що з незнайомцями взагалі не можна розмовляти?!

Дівчинка згоряла від цікавості. Арсен подумав, що вона не винна. Він сам, щойно познайомившись з Максимом, сідав до нього в джип, їздив з ним в офіс і нарешті попався. Чого ж дівча винуватити?

— А справа така, — воркотав Максим. — Знімаємо рекламу аптеки, ти просто йдеш у зал і береш, що захочеш. Тільки наперед не кажи, що візьмеш! А за це отримаєш приз од фірми. Готова?