Розділ третій Клани

— Бачив, — сказав Арсен. — Вона поїхала додому електричкою. А що?

Страшенно хотілося їсти. Учора він не вечеряв; Арсен узяв подвійний омлет і відерце салату, запив усе це апельсиновим соком і йому стало набагато краще.

— Не знаєш, часом, де стоять камери, яких немає на схемі? — запитав у Ані напоказ недбало.

Вона подивилась уважно:

— Я теж думаю, що вони є. Але допомогти тобі нічим не можу.

Толік сяяв благодушністю:

— Хлопче, готуйся сьогодні зливати. Винесемо ваш корпус за півгодини, і замає над дахом синій прапор!

— Мрій, — лагідно відгукнувся Арсен.

Він сито потер живіт, піднявся до себе в номер на кілька хвилин — одягнув спортивний костюм. Бігом подався в табір; його не сподівалися побачити перед корпусом о такій порі. Десята п’ятнадцять: сорок п’ять хвилин до гри, коли в бібліотеку йти ще рано, але й зосередитися на чомусь не виходить.

— Зібратися всім, — сказав він на бігу. — У корпусі. В душовій.

— Де?!

— У чоловічій душовій! Усім, дев’ятнадцять рил!

Одразу стало тісно. Душову якщо й ремонтували за минулі десять років, то дуже ощадливо: товсті білі кахлі на стінах прийшли ще з якихось неймовірно древніх часів. Стойки душів височіли вздовж стіни, іржаві, схожі на інструменти для тортур. На стінах моментально з’явилися краплі вологи — кліточка не була розрахована на два десятки людей. Арсен поставив на бетонну підлогу старий касетний магнітофон, добутий напередодні в бібліотеці, й увімкнув на повну гучність.

Гримнули «Рожеві троянди», що прийшли з тієї ж давнини, що й кахлі на стінах. Мар’яна Чабан поморщилася. Хлопці напружено перезирнулися.

— Підставляйте вуха, — сказав Арсен, прикриваючи губи долонею. — Я скажу, що робити.

Об одинадцятій годині дві хвилини, без найменшої розкачки, почалася бойова операція. Об одинадцятій нуль чотири Арсен покинув командирське місце у своїй кімнаті, вибіг з котеджу й бігом рушив до воріт табору. По порожніх алеях, задихаючись, добіг до бібліотеки, навстіж розчинив скрипучі дерев’яні двері. У маленькому холі темніли портрети письменників на стінах, неймовірно пафосні й нудні зображення. Бабуся з плетивом на колінах глянула на Арсена — повз Арсена — і знову втупилася в екран телевізора. Ґрати, що відокремлювали комп’ютерні зали від холу, були причинені, але не замкнені.

Арсен забіг у кімнату, де двома рядами сиділи, спина до спини, його Ящери. Було душно, гостро пахло потом. Під голими лампочками кружляли мухи. Іноді сідали гравцям на обличчя; від мух відмахувалися, не помічаючи. Майже всі бурмотіли собі під ніс — нерозбірливо; ніхто не чув іншого — всі були в навушниках. Одне місце було порожнє — місце Іри Гнатенко. Арсен гепнувся на стілець перед екраном, надів навушники і через кілька секунд увів у гру чужого персонажа — дівчинку, схожу на ельфа, з яскравим каштановим волоссям.

З їдальні долинали крики й стрілянина. Йшла операція, очолювана Мар’яною — Лессі — Чабан:

— Бука пішла! — летіли рядки у вікні чату. — Цельсій, поможи вогнем!

Баффі Гнатенко невловимо нагадувала свою господарку й авторку: яскраво-зелені очі. Каштанове волосся, зібране у хвіст. Тільки легковажне платтячко-матроска не узгоджувалося з характером Ірини, як його собі уявляв Арсен.