Розділ другий Відчуй себе оселедцем

Реальні фізичні параметри Арсена й Толіка не мали значення: обидва перебували в грі. Однак Арсенова шкала «Сила удару» показувала чотири одиниці, тоді як Толікова сила залишалася на рівні «Один».

Хрясь! Толік упав на спину, перекинувся через плече й покотився вниз по камінню. Забувши, що треба захопити гору, Арсен кинувся за ним і підскочив у той момент, коли Толік уже майже встав.

Хрясь! Толік намагався відбиватися, проте його ігровий захист залишався на нулі. Арсен ударив ще раз — Толік захитався; втретє — Толік упав. Арсен, переповнений бойовою люттю, хотів було топтати його ногами, але зрозумів, що таку функцію в грі не передбачено. Він бачить картинку на екрані, сказав собі Арсен. Це я відчуваю все на своїй шкурі — а він мишкою клацає!

«Цар гори — Ганна. Час до перемоги — двадцять п’ять, двадцять чотири…» Двадцять секунд до Аніної перемоги. Дівиця, мабуть, уже святкує, стрибає з нетерпіння в себе за офісним столом…

Арсен покинув намальованого Толіка валятися на траві під горою. Побіг на гору, відчуваючи, як калатає серце. Він битиме Аню?! Дурниці, це її намальований персонаж — це тільки гра, картинка на моніторі…

Вона стояла на п’ятачку криги: вона була Цар гори, і на це варто було подивитися. Горбкувате від м’язів, обвите жилами тіло могло належати лютій, бувалій амазонці. На могутній шиї сиділа голова справжньої Ані: губи розтулені, наче дівчина хапала повітря і носом, і ротом. Арсенові привиділась у цьому безсоромність, показна чуттєвість, провокація, знущання над «шмаркачем»…

Анін кулак ударив його в груди. Він одлетів назад, але не впав, утримався, й сам ударив у відповідь.

Аня не покотилась, як Толік — напевне, в останню мить Арсен усе-таки стримав руку. Але вона послизнулася й вилетіла з крижаного п’ятачка. Арсен вискочив на нього, відчув холод криги — гладеньку ненадійну поверхню під ногами.

«Цар гори — Арсен. Час до перемоги: п’ятдесят дев’ять, п’ятдесят вісім…»

Це час до моєї перемоги, подумав він, важко дихаючи. Менше хвилини. Ану, спробуйте…

Його сильно смикнули за ногу. Він заточився; Аня встигла вдарити його двічі, поки він падав. Арсен розкарячився, намагаючись утриматися на крутому схилі. Аня стала бити його ногами — проте, як хвилину тому Арсен, переконалася, що в грі такі прийоми марні.

Ах ти, паскудниця…

Арсен схопився. Спробував ударити — проте дівчина ухилилась. Знову перевага гри за комп’ютером: клацаючи мишкою, можна проявити куди більшу спритність, ніж борсаючись у віртуальному тілі. Якийсь час вони тупцювали одне напроти одного, нарешті, Аня дотяглася кулаком до його вуха — і втратила пильність. Арсен вловив секунду й ударив, як перед тим бив Толіка — знизу в щелепу. Аня перекинулася в повітрі й покотилася вниз, руки запліталися навколо тіла, мигтіло лице. Яка безглузда, проте азартна гра…

Дівчина скотилася під ноги Толікові. Той переступив через неї; він ішов нагору, навмисне не кваплячись, у кожному його русі приховано було загрозу. Прокачався, подумав Арсен, зціплюючи зуби. Поки ми з Анею тут тупцювали… Питання: до якого рівня він устиг підняти «Силу удару»? До чотирьох — чи вище?

Щоб заволодіти цією інформацією, варто було хоч раз одержати по пиці. Арсен лишився на місці, по кісточки в піску; Толік видерся до нього й, не гаючи часу на лякання, ударив прямо в ніс.

Арсен часто заморгав. Цього разу було боляче, дуже боляче; дивлячись «мультик» зі спалахуванням зірочок, він цілу вічність котився вниз, до підніжжя, як за секунду до цього — Аня. Нарешті побачив перед очима зелену траву; з’явилася службова інформація на краю поля зору: «Сила прийнятого удару шість. Цар гори — Анатолій. Час до перемоги: сорок дві… сорок одна… сорок… тридцять дев’ять…»

Шість! Коли він устиг?!

Арсен насилу встав. Біля опудала трудилася Аня — гатила по шкіряній голові, розсікали повітря боксерські рукавички. Тепер доведеться її відганяти, щоб потренуватися самому, або шукати — де? — інше опудало. Дзюрчала вода; чого в цих іграх так люблять звук води?! Крутилося млинове колесо, пролетіли, кружляючи, два метелики…

Я нічого не тямлю, подумав Арсен. Я тупо б’юся. Хоч яка тут можлива стратегія? Двоє проти одного?

Аня обернулася йому назустріч, підняла кулаки. Арсен відступив на крок, показав на себе, на Аню, потім за спину, на вершину гори.