Розділ «Сатанорій»

Люди, що сповна оплатили бомбу, детонатор, ліжко і невідворотність вибуху, що виявився нахабним брехуном. Давши клятву, вибух забуває прийти на побачення.

У цієї історії немає фіналу. На щастя. Поки немає. У людському житті історії з фіналом зовсім не такі захоплюючі, як на екрані чи в книзі. Просто доба, оплачена сповна, від путівки до путівки робиться об’ємнішою, роздуваючись ситою жабою.

Просто чекання, передчуття, напруга людини, яку кличуть «він», стає нестерпнішою, набухаючи фурункулом. Ліжко скипає любов’ю, і таймер детонатора марне скрекоче в пустелі пристрасті: його не чути. Думаю, одного разу бомба вибухне.

Щось відбудеться, виправдавши передчуття, — раніше, ніж ми від’їдемо додому.

Це буде не так цікаво, але це буде фінал.

І тільки пісня, яку я чую щорічно, неіснуюча поза «Ладусями» пісня, якої я більше не почую ніколи, захрипить у динаміках, сивих від снігу чи байдужості, летячи над безлюдними алеями:

…Чого стоїш у кутку кімнати?

Чого мовчиш за спиною?

Відходячи, пам’ятайте:

Перший постріл — за мною…