Розділ «частина четверта ХАЗЯЙКА ДЖЕРЕЛА»

Колiн нервово посмiхнувся:

— Боронь боже! Краще вдавлюся.

Бронвен миттю стала серйозною:

— Стривай-но! Цi похмурi жарти менi знайомi. Що сталося? Брендо, про що ти хотiла побалакати?

— Про викрадення Дейдри i вбивство короля Брiана, — вiдповiла сестра. — Органiзатори цих злочинiв ще живi?

— Емрiс живий-здоровий. Але не чекайте, що я влаштую вам зустрiч... навiть для тебе, Колiне.

— А що з Браном Ерiксоном?

Бронвен недбало знизала плечима:

— Далебi, не знаю. Якось забула про нього. Залишила його в помiрно-швидкому потоцi часу, i якщо вiн досi живий, то йому вже за дев’яносто.

— Навряд вiн живий, — сказав Колiн.

— А власне? — поцiкавилася Бронвен. — На бiса вiн вам?

— Хотiли поставити кiлька питань стосовно Дейдри. Навiщо вiн переслiдував її, навiщо влаштував викрадення...

— Ха! У вiдповiдь ви почули б казки братiв Грiмм. Уявляєте, цей негiдник намагався виправдати свої злочини „жорстокою необхiднiстю”. Хотiв переконати мене, що єдиною його метою було зробити Дейдру Хазяйкою Джерела. — Бронвен збиралася розсмiятися, але нашi погляди змусили її похлинутися власним смiхом. — ТО ЦЕ СЕРЙОЗНО?!!

Роздiл 46

Бренда

Небо було суцiльно затягнуте хмарами, iшов дрiбний дощ, грунт пiд нашими ногами був кам’янистий i слизький вiд постiйної вологи. За словами Бронвен, дощ тут не припинявся нi на хвилину, а сонце нiколи не визирало з-за хмар. Краєвид був такий тоскно-одноманiтний, що я мимоволi пощулилася. Хоча повiтря було тепле й навiть задушливе, менi стало аж зимно. Так само почувалися й мої супутники — Дейдра, Колiн та Артур.

— Паскудство, — висловив своє враження брат. — Гiршого мiсця для життя не вигадаєш.

— Тут неможливо жити, — зауважив Колiн. — Тут можна хiба животiти.

— Гляньте! — вказала Дейдра на хатину перед нами. — У вiкнi свiтло. Я вiдчуваю живу людину.

Обережно, намагаючись не послизнутися, рушили до хатини. Бiля дверей зупинились, i я постукала. Усерединi почуло гарчання, потiм пролунав скрипучий голос: