Розділ «частина четверта ХАЗЯЙКА ДЖЕРЕЛА»

— Заходь, мучителько. Ти домоглася свого. Я радий твоїй появi.

Ми ввiйшли в невелике примiщення з прогнилою дощатою пiдлогою, покритими цвiллю стiнами й мокрою стелею, з якої в кiлькох мiсцях падали краплi води. Посеред кiмнати за грубо збитим столом сидiв сивий згорблений дiдуган у брудних лахах. Вiн нiтрохи не був схожий на рожевощокого товстуна з дiвочою зовнiшнiстю, що про нього менi розповiдав Артур.

На столi горiла свiчка, вiдкидаючи тьмяне свiтло на розкриту книгу. У кутку кiмнати на пiдстилцi розташовувався величезний сiрий вовчисько, чиє гарчання ми чули у вiдповiдь на стукiт у дверi. Пiднявшись на переднi лапи, вiн сторожко дивився на нас i загрозливо ошкiрювався.

З нашою появою Бран Ерiксон короткозоро примружився. На його старечому обличчi вiдбився подив — але нi слiду переляку.

— Ба! — сказав вiн. — До мене завiтав його величнiсть власною персоною. I вас, Кевiне МакШон, я пам’ятаю. А ця юна ледi нагадує менi принцесу Дану.

— Я її дочка, — вiдповiла Дейдра.

— Он як! — Ерiксон знову перевiв погляд на Артура й Колiна. — А ви нiскiлечки не змiнилися. Вочевидь, ви здобули те, що було менi обiцяне — вiчну молодiсть.

— От про це ми й хочемо поговорити, — озвалася я. — Про те, що було вам обiцяне. Про ваш зв’язок з колишньою Хазяйкою Джерела.

Ерiксон змiряв мене допитливим поглядом:

— Перепрошую, панi. Боюсь, я не знаю вас. Або не пам’ятаю.

— Ранiше ми не були знайомi. Мене звуть Бренда.

— Дуже мило. Ми з вами майже тезки... Гм. Ви вже звиняйте, що не встаю. Вiзьмiть до уваги мiй похилий вiк.

— Скiльки вам рокiв, бароне? — запитав Колiн.

— Не маю уявлення, ваша величносте. Я давно втратив вiдчуття часу. А зарубок на деревi, за прикладом героя цього роману, я не робив. — Вiн указав на книгу, що лежала перед ним. — „Робiнзон Крузо” в грецькому перекладi. Єдине моє чтиво. Ваша сестра, государю, дуже винахiдлива у своїй жорстокостi. До речi, у вас не знайдеться закурити? На вiдмiну вiд консервованої їжi, всi мої запаси тютюну давно зiпсувалися вiд вологи.

Колiн дiстав з кишенi пачку сигарет, пiдiйшов до стола й поклав її перед бароном. Тiєї ж митi вовк пiдхопився на ноги i грiзно загарчав.

— Спокiйно, Емрiсе, — сказав йому Бран Ерiксон. — Лежати.

Вовк перестав шкiритися i спокiйно розлiгся на пiдстилцi.

— Емрiс? — перепитав Колiн.

Ерiксон кволо всмiхнувся:

— Я приручив його ще вовченям i назвав на згадку про вашого брата. Вiн такий самий дурний i слухняний. — Барон розкурив сигарету i з насолодою затягся. — Дрiбниця, але приємно... То ви прийшли поквитатися зi мною, чи спочатку вислухаєте мої пояснення?