TextBook „А як же Бронвен?” — це запитав не я; через мене запитала Бренда. Сам я майже нiчого не тямив; я був розгублений, розбитий, приголомшений. Я так прагнув знайти Дiану — i знайшов її... Але яку!
„Бронвен несправжня Хазяйка, — сказала суть, колишня Хазяйка й колишня Дiана. — Я й сама була не зовсiм справжньою Хазяйкою, а Бронвен — взагалi лише найбiльш наближений до Джерела адепт. Тепер Джерело не потребує Хазяйки як такої, тепер воно само контролює своїх адептiв. Моя програма працює бездоганно”.
„То це ти ввела новi правила?”
„Почасти так. Глибоке почуття Посвяченого до свого Провiдника виникало й ранiше, це був просто супутнiй ефект занурення в Джерело. Я скористалася з цього, щоб створити програму контролю за адептами. А потiм дозволила Бронвен убити мене. Це все, Артуре. Ти вже дiзнався, що хотiв, тепер iди. Твоя присутнiсть будить у менi Дiану, i якщо це станеться, вона забере тебе до себе. А тобi ще рано помирати”.
„Дiано... тобто суть. Ти причетна до викрадення Дейдри i вбивства її батька?”
„Шляхи Джерела незбагненнi, — туманно вiдповiла суть. — Але не вини в цьому Дiану. Її карма чиста”.
„Але...”
„Наша розмова закiнчена, я йду. Прощавай, Артуре”.
„Дiано! — гукнув я. — Дiано, стривай!”
Вiдповiдi не було. У надрах Джерела панувала могильна тиша.
— АРТУРЕ, — покликала мене Бренда. — НЕГАЙНО ПОВЕРТАЙСЯ! ОБРАЗ НАКРИВАЄ ТЕБЕ. Я НЕ МОЖУ НIЧОГО ВДIЯТИ.
— Зараз, — вiдповiв я i востаннє звернувся до надр Джерела, де мешкали сутi померлих адептiв: „Якщо хтось чує мене, хай передасть тiй, котра була Дiаною, що вона подарувала менi чарiвну дочку. I нехай вона знає, що я нiколи її не забуду”.
На щастя, менi вистачило сил i витримки не зiрватися в останнiй момент. Я повернув Джерелу всю енергiю, яку взяв у нього, i лише потiм дозволив собi знепритомнiти...
*
Я отямився пiд тим самим мiнливим небом Безчасiв’я, змучений i розбитий. Поруч сидiла Бренда й сумно дивилася на мене.
— Сестричко, — з боязкою надiєю промовив я. — Менi це наснилося?
Вона спроквола похитала головою:
— Нi, Артуре. Це було насправдi.
Я поклав голову їй на колiна й заплакав.
— Боже, що я накоїв! Навiщо я це взнав?! Як я зможу жити з таким тягарем на душi?!
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Син сутінків і світла» автора Авраменко О.Є. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „частина третя ЖЕРТВИ ДЖЕРЕЛА“ на сторінці 59. Приємного читання.