Розділ «частина третя ЖЕРТВИ ДЖЕРЕЛА»

— Але чому?

Бренда гiрко зiтхнула:

— Мiг би й сам здогадатися. Iншi — нi, а ти мiг би. Ми нiкому не розповiдали, який тiсний наш зв’язок — лише мамi й тобi.

Я застогнав, подумки вилаявши себе за недогадливiсть, i рвучко обiйняв Бренду.

— Бiдолашна сестричка...

Вона поклала голову менi на плече й тихо заговорила:

— Наш зв’язок, це наше прокляття, Артуре. Поки були малi, ми бачили в ньому лише позитив, нiколи не знали самотностi, завжди вiдчували пiдтримку одне одного. А згодом... згодом ми зрозумiли, що право на самотнiсть — великий дар, яким ми обдiленi. Зазвичай ми можемо послабляти контакт до мiнiмуму, але за умови, що стримуємо свої емоцiї. Та коли... коли хтось iз нас...

— Розумiю, — сказав я. — Пам’ятаю, що з тобою коїлося, коли Брендон опинився в лiжку з Даною.

— Отож-бо! Я почувала те саме, що й вiн.

— Але ти казала, що тобi добре.

— Так, i в цьому наша вiдмiннiсть. Я нормально сприймаю Брендоновi стосунки з жiнками, а вiн... вiн агресивний i нетерпимий. Досить менi вiдчути потяг до якогось чоловiка, вiн казиться, його мало не нудить. Брендон стовiдсотковий гомофоб, йому огидна сама думка про близькiсть iз чоловiком. Вiн намагався з цим боротися, навiть вивчився на психолога... та все марно. А коли я по-справжньому закохалася... Це було вперше i востаннє... Тодi я геть утратила розум! Вирiшила порвати з Брендоном, залишила Царство Свiтла, вийшла замiж, але... але... — Її аж затiпало.

Я мiцно пригорнув Бренду до себе й лагiдно сказав:

— Далi не треба, сонечко. Я знаю, що з вами було. Менi розповiдали.

Кiлька хвилин ми сидiли мовчки. Сестра потроху заспокоювалася. А мої думки знову звернулися до Джерела.

— Брендо, — нарештi озвався я. — Тут щось не так.

Вона вивiльнилася з моїх обiймiв.

— А саме?

— Я про нав’язанi нам правила гри. Вони якiсь штучнi, надуманi, надто вже людськi. Не вiрю, що вони такi ж споконвiчнi, як саме Джерело. Треба з’ясувати, хто їх запровадив i навiщо. Пам’ятаєш, я розповiдав тобi, що коли боровся з Агнцем, на мить вiдчув присутнiсть особистостi в надрах Джерела?

— Так, пам’ятаю. — Бренда не на жарт стривожилася. — Невже ти хочеш...

— Хочу, — твердо сказав я. — I зроблю. Менi начхати, хто мешкає в Джерелi — хай навiть Господь Бог. Я однаково зажадаю вiд нього пояснень.