Розділ «частина третя ЖЕРТВИ ДЖЕРЕЛА»

— Це дуже небезпечно, Артуре, — спробувала вiдмовити мене сестра. — Смертельно небезпечно. Тодi ти мало не загинув.

— Але ж не загинув.

— Вдруге може не пощастити.

— А проте я ризикну. Вiдiйди вiд Джерела, сестричко. А краще, повертайся в матерiальний свiт.

Переконавшись, що моє рiшення остаточне, Бренда зiтхнула й заперечно похитала головою:

— Нiкуди я не пiду, Артуре. Я залишуся тут i страхуватиму тебе.

Трохи подумавши, я кивнув:

— Гаразд.

— I ще одне, — додала сестра. — Не забувай, що вiд тебе залежить життя Бронвен; не забувай, що маєш доньку; не забувай про нас iз Брендоном, про Дейдру й Дану. Ми всi любимо тебе i не хочемо втратити.

— Я знаю, — вiдповiв я й поцiлував Бренду в губи. — Я пам’ятатиму про це.

Я лiг на траву i спрямував погляд у мiнливе небо Безчасiв’я. Надi мною завис Образ Джерела, i через нього я почав черпати енергiю.

Рiки, моря, океани Сили вливалися в мене, а я поглинав їх, мов губка, i вiдчував, як вiбрують мої нерви вiд нелюдської напруги. Я вже накопичив колосальний заряд енергiї — i продовжував, продовжував черпати її з Джерела...

— АРТУРЕ! — злякано гукнула Бренда. — ЗУПИНИСЯ! ГОДI!

Я й сам розумiв, що це вже занадто, але мета була така близька. Я майже досяг її... I таки досяг!

Моє тiло лежало на травi пiд небом Безчасiв’я, а розум блукав у похмурих надрах Джерела — набагато глибше, нiж дев’ятий рiвень Кола Адептiв. Мене оточувала слiпуча пiтьма.

„Що ти шукаєш, живий? — зненацька пролунав у моїй головi безбарвний, позбавлений емоцiй голос. — Чому ти тут, коли ще твiй час не настав?”

„Хто ти?” — запитав я.

„Суть”, — почув у вiдповiдь.

„Хто-хто?”

„Я суть, матриця особистостi, якщо завгодно, душа вмерлого адепта. Колись i ти мешкатимеш тут, а як негайно не заберешся — то дуже й дуже скоро”.