Розділ «частина друга АДЕПТ ДЖЕРЕЛА»

— А що ж ти думала? З того моменту як Александровi доповiли про нас, я був напоготовi i пильно стежив за Формотворчими. Вiн зв’язувався з кимсь через Сапфiр.

— З Гаральдом?

— Певен, що з ним. Мовляв, привалила удача, синку, здобич сама полiзла в пастку. Чекаю на групу пiдтримки з Порядку.

— Iдiот! — прогарчав зi свого крiсла Александр. — Думаєш, я заодно з Гаральдом? Та я так само засуджую його змову з Порядком.

— А навiщо покликав його?

— Я не кликав його! Лише попередив про твiй вiзит. Щоб вiн випадково не сунувся сюди.

— Виходить, ти збрехав мамi й дiдовi, — сказала Бренда. — Ти спiлкуєшся з Гаральдом!

— Вiн мiй син, — вiдрубав Александр. — А ти, Артуре, дурень! Як ти мiг повiрити, що я замiшаний у Гаральдовi iгри.

Я сардонiчно розсмiявся:

— Це ти дурень, брате! Ти завжди був тугодумом. Я знав: якщо дати тобi мало часу, ти запанiкуєш i утнеш дурницю. Я не сумнiвався, що тобi вiдомо, де Гаральд, принаймнi, вiдомо, як з ним зв’язатися, i єдине, чого я хотiв вiд тебе, ти вже зробив. Ти повiдомив йому, що я тут, i тепер вiн точно з’явиться, бо полює на мене.

Александр застогнав, дико витрiщивши очi. Лише зараз вiн збагнув, якої помилки припустився, але нiчого виправити вже не мiг.

А Бренда глянула на мене з тривогою й захопленням:

— Чому ти зразу не сказав про свої плани? Ми б улаштували Гаральдовi чудову пастку.

— Пастка i так гарна, — вiдповiв я. — А якби про це знало багато людей, могла б довiдатись i мама. А вона б точно попередила Александра.

— Мерзотник! — простогнав мiй старший брат. — Який же ти мерзотник, Артуре!

— Це твiй син мерзотник. Вiн перший зажадав моєї смертi. Я навiть не пiдозрював про його iснування, а вiн нацькував на мене чудовисько з Порядку. I завваж: зi мною була Юнона, але Гаральда це не зупинило. Заради своїх амбiцiй вiн ладен був пожертвувати нашою матiр’ю.

— Вiн не знав, що вона там!

— Правда? — скептично запитав я. — Ну, припустiмо, що й справдi не знав. А якби знав, це вплинуло б на його плани? Скажи чесно. Не менi — собi скажи.

Александр важко зiтхнув:

— Гаральд геть втратив розум, коли злигався з Порядком... I винен у цьому Амадiс!