Розділ «частина друга АДЕПТ ДЖЕРЕЛА»

— Згоден, — кивнув я. — Нам можна присiсти?

— Певна рiч. Прошу, сiдайте, де вам завгодно.

Ми з Брендою влаштувалися в зручних крiслах бiля вiкна. Александр також сiв i перевiв свiй жорсткий погляд на сестру:

— Отже, ти i є Бренда? Востаннє я бачив тебе ще малою.

— Шкода, я не пам’ятаю цього, — чемно вiдповiла Бренда.

— Ти була милою дитиною i стала гарною дiвчиною, — вiв далi Александр. — Чоловiки на тебе, мабуть, заглядаються.

— Ще б пак! — пирхнула Бренда. — Твої лицарi аж баньки вилуплювали.

— Це й зрозумiло. Ти дуже приваблива жiнка.

— Але вони вважали мене за хлопця! Яка гидота!

Александр знизав плечима:

— Пороки людськi незчисленнi. Навiть найкращi з нас грiшать — якщо не дiлом, то думками й словами.

— Як ти, наприклад, — єхидно вставив я; понад усе мене дратував у Александровi його цинiзм. — Ти згрiшив, вiдрiкшись вiд сiм’ї, i твоя провина не лишилася без кари. Гаральд, твiй син, викоханий i вихований тобою, вiдрiкся вiд iстинного Бога.

Александр закусив губу i злостиво глянув на мене:

— А щоб тебе покорчило, Артуре! Умiєш ти дiстати людину!.. Навiщо ти прийшов? Що тобi треба?

— Своє я вже отримав, — вiдповiв я з кривою усмiшкою i задiяв перше з мого джентльменського набору заклять.

Мiй старший брат був миттю знерухомлений i позбавлений доступу як до Формотворчих, так i до своїх внутрiшнiх магiчних ресурсiв.

— Можеш говорити, — дозволив я. — Але кликати на допомогу не раджу. Однаково тебе нiхто не почує. Ти сам подбав про це.

— Негiдник! — гнiвно мовив Александр, не в змозi поворухнутися. Очi його палали безсилою люттю. — Ти пiдлий i безчесний! Ти став ще пiдступнiший, нiж був ранiше. Я прийняв тебе як родича, а ти...

— I свого виродка ти викликав з тiєї ж причини? — в’їдливо запитав я. — Мабуть, для того, щоб улаштувати зворушливу зустрiч дядька з небожем?

— Вiн викликав Гаральда? — здивувалася Бренда.