Розділ «частина друга АДЕПТ ДЖЕРЕЛА»

Одночасно сильнi й слабкi, могутнi та безпомiчнi, мудрi й невiгласи, надiленi безлiччю вад i чеснот, люди виявилися єдиними iстотами, здатними пiдстрибнути вище власної голови i стати хазяями Всесвiту... ну, якщо не хазяями, то управителями вже точно. Обряд Причастя (чи то вiдкритий кимсь ще в незапам’ятнi часи, чи то дарований Всевишнiм — тут думки розходилися) дав обраним доступ до Формотворчих Сил, а разом з цим запричащенi чаклуни отримали владу над свiтами i всiм сущим у них. Я завжди вважав, що ми, Володарi Екватора, занадто могутнi як на людей, i за iронiєю долi саме на мою голову звалилася сила ще фундаментальнiша, ще глибиннiша — Сила, що породжує самi Формотворчi.

За старих часiв люди (за винятком мого прадiда Артура та його двоюрiдного брата Мерлiна) були позбавленi доступу до Джерела. Лише королi Логрiсу з династiї Лейнстерiв отримували вiд нього мiзернi крихти могутностi — але так не могло тривати довiку, i з моїм приходом все змiнилося. А втiм, вiддам собi належне: я з’явився вчасно, щоб утрутитися в боротьбу за володiння Силою. Колишня Хазяйка втратила контроль над Джерелом i загинула, а її мiсце зайняла Бронвен — дуже легковажна й безвiдповiдальна молода особа. В нашiй розмовi Ворог назвав мене Хазяїном Джерела, проте це було не так. Персоною номер один бiля Джерела все-таки залишалася Бронвен, вона мала з ним тiснiший зв’язок, хоч об’єктивно я був сильнiший за неї. Я мiг посiсти це мiсце лише знищивши її — але поки не мав таких планiв. Звичайно, якщо розум Бронвен не витримає випробування Силою, менi доведеться вбити її, i я зроблю це... зi сльозами на очах. Нiде правди дiти, вона менi подобалася, моя Снiгова Королева...

Нi! Це неправильно, несправедливо, так не має бути! Така могутнiсть не для людей. Чому ти, Боже — Мiтро, Зевсе, Єгово, Брамо, Одiне, Перуне, Чи-Як-Там-Тебе-Звуть, — чому ти, якщо iснуєш, сам не хочеш керувати свiтом? Твої дiти надто слабкi й порочнi, щоб зайняти твоє мiсце.

Джерело не зробило мене мудрiшим, добрiшим, людянiшим. Воно дало менi лише голу силу, я став надзвичайно могутнiм, але за людськими мiрками нiтрохи не змiнився — нi в кращий (на жаль!), нi в гiрший (на щастя!) бiк. Щосекунди я почував цей величезний дисбаланс мiж моєю людською сутнiстю i нелюдськими можливостями, вiн зi страшною силою давив на мою психiку, загрожував зруйнувати її будь-якої митi. Проте я сподiвався, що витримаю. Я вiдчайдушно намагався не збожеволiти, i поки менi це вдавалося. Але як поведуться iншi? Колiн, Бронвен, тi, хто прийде слiдом за ними i слiдом за мною? Щодо iнших я не був певний, я звик покладатися лише на себе.

Пандорина скринька вiдкрита, джин випущений з пляшки, i я не бачив способу загнати його назад. Що б я не робив, всупереч усiм моїм намаганням, коло адептiв Сили розширюватиметься. Цей процес став незворотний ще вiдтодi, як Бронвен здолала колишню Хазяйку i пропустила Колiна до Джерела. Тепер на черзi Дана — i, може, Морган. А таємниця, вiдома кiльком людям, перестає бути таємницею. Незабаром усi чаклуни й вiдьми Логрiсу (а також iнших країн Землi Артура) знатимуть про Джерело, тож для його захисту вiд численних посягань я потребуватиму соратникiв — цебто нових адептiв.

На що перетворять свiт люди з такою могутнiстю? Як їх зупинити, коли вони переступлять незриму, невiдчутну грань мiж розумом та безумством? Чи зможу я сам утриматися, балансуючи на краю безоднi?.. У марних пошуках вiдповiдей на цi запитання я нарештi заснув.

Слава богу, спав я без сновидiнь. Лише насамкiнець менi наснилося, що лежу в густiй зеленiй травi, поклавши голову на Дейдринi колiна, а вона нiжно гладить мою чуприну, — та це вже був не сон, а радше вiдгомiн реальностi.

Прокинувшись, я виявив, що трава навкруги помаранчева, а моя голова лежить на Юнониних колiнах — що теж було приємно. На хвилю я знову вiдчув себе маленьким хлопчиком, маминим синочком... Великий Зевсе! Як менi бракувало моєї матусi, коли я жив на Землi Артура!

— Знову ховався вiд мене, — докiрливо мовила Юнона, i я був вдячний їй, що вона не заговорила про Дiану. — Чому не сказав, що збираєшся в Хаос?

— Щоб ти не хвилювалася.

— Я б менше хвилювалася, якби була з тобою.

— Саме цього я й не хотiв. Я взагалi волiв би побалакати з Ворогом вiч-на-вiч.

— А проте взяв iз собою Брендона й Пенелопу.

— На жаль, довелося.

Мама трохи помовчала, потiм багатозначно сказала:

— Ворог порадив тобi зайняти батькiв трон.

— Так, — неохоче пiдтвердив я.

— Гадаю, — вела далi Юнона, — вiн має рацiю.

— А як же Брендон? — запитав я. — Ти вже розлюбила його?

Вона насупила брови i з мукою подивилася на мене: