Розділ «частина друга АДЕПТ ДЖЕРЕЛА»

— Дякую, — вiдповiв я, млiючи вiд її поцiлунку. — Дуже добре.

Завваживши на столi бутерброди, Пенелопа взяла один з них i весело оголосила:

— Зараз ми трохи перекусимо, а за двiйко годин улаштуємо справжнiй бенкет з нагоди повернення блудного батька i брата.

— До речi, про повернення, — сказав Брендон, запаливши сигарету. — Артуре, тобi не здається, що вже час розповiсти нам, де ти був i що з тобою сталося?

— Якраз це я й збирався зробити, — вiдповiв я.

Пенелопа пiдсунула стiлець, сiла поруч зi мною й пiдперла голову рукою. Її великi карi очi дивилися на мене з цiкавiстю та нетерпiнням, i раптом я зрозумiв, що не зможу сказати їй про Дейдру. Принаймнi зараз — коли нашi стосунки лише почали складатися. А потiм... тодi й побачимо.

Роздiл 18

Пiсля моєї розповiдi, яка тривала довше, нiж я сподiвався, Бренда з Пенелопою заходилися готувати всiлякi вишуканi страви для святкової вечерi. Ми з Брендоном намагалися їм допомогти, але тiльки заважали, i зрештою дiвчата прогнали нас з кухнi, щоб ми не плуталися пiд ногами. Тодi брат запропонував менi пiти прогулятися, i я погодився.

Ми вийшли з будинку й подалися до лiсу. Небо над нами було чисте, безхмарне; верхнiй край червоного сонця нависав над побитими зливою жовто-червоними кронами дерев. Тут i там виднiлися зiгнутi та зламанi стовбури, прибитi до землi кущi, трава була мокра й пом’ята, навколо було багато калюж з теплою та каламутною водою.

Вiтер дув з ночi, було свiжо i прохолодно. Ми з Брендоном йшли неквапом, курили й розмовляли. Попервах ми згадували про днi минулi, але згодом, якось непомiтно, звернулися до справ теперiшнiх.

— Якщо чесно, то це вже дiстало мене, — сказав Брендон, коли мова зайшла про його боротьбу за престол. — На щастя, вiд сьогоднi я поза грою.

— Знайшов якийсь вихiд? — поцiкавився я.

— Вихiд сам знайшовся. З твоєю появою.

Я запитливо глянув на нього:

— Ти серйозно?

— Певна рiч! Ти старший за мене, маєш Силу нашого прадiда, тобi й карти в руки.

— Ну, нi! — рiшуче мовив я. — В такi iгри я не граю.

— А тебе нiхто не питатиме. З поверненням ти автоматично стаєш лiдером опозицiї, тобто займаєш моє мiсце. Адже батько призначив мене своїм спадкоємцем через те, що тебе визнали загиблим.

— То був лише формальний привiд.

— Тепер це не має значення. Батько привселюдно заявив, що бачив тебе наступним королем Свiтла, i люди запам’ятали його слова. За роки вiдсутностi ти став справжньою легендою, Артуре. Твої колишнi грiхи прощенi й забутi, нiхто вже не поставить тобi на карб нi зв’язок з Дiаною, нi надмiрну любов до Сутiнкiв, нi захоплення iдеями Свiтової Рiвноваги. Для бiльшостi наших спiввiтчизникiв ти краща кандидатура на престол, нiж я. На твiй бiк стануть навiть тi, хто зараз ще вагається.